У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Паневіна В.О.,
суддів
Кліменко М.Р. і Філатова В.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 6 листопада 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області
від 25 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від
15 травня 2007 року,
встановила:
зазначеним вироком
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
судимого 05.11.2003 року за ч.3 ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування покарання з випробуванням з
іспитовим строком на 3 роки, 16.03.2004 року направленого для
відбування реального покарання та звільненого з місць позбавлення
волі 06.04.2006 року умовно-достроково на 10 місяців 14 днів,
засуджено:
- за ч.1 ст.152 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі;
- за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.152 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 9 років
позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення
волі строком на 9 років.
Відповідно до ст.ст.71, 72 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до
покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину
покарання за вироком Кіровоградського районного суду
Кіровоградської області від 05.11.2003 року та визначено остаточне
покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років 6 місяців.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 13.09.2006 року близько 14
год., будучи у стані алкогольного сп'яніння та перебуваючи в
будинку АДРЕСА_1 у ОСОБА_2, із застосуванням фізичного насильства
та погроз та з використанням безпорадного стану потерпілої
ОСОБА_2, яка внаслідок побиття втрачала свідомість, згвалтував її,
а також повторно намагався згвалтувати її неповнолітню дочку -
ОСОБА_3, проте свій умисел не довів до кінця з причин, що не
залежали від його волі, оскільки потерпілій ОСОБА_3 вдалось
вирватись і втекти.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 15
травня 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено: пом'якшено призначене
за ч.2 ст. 15 і ч. 3 ст. 152 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покарання до 7
років позбавлення волі і на підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів визначено покарання у виді позбавлення волі
строком на 7 років; відповідно до ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до
покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину
покарання за вироком Кіровоградського районного суду
Кіровоградської області від 05.11.2003 року та призначено
остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6
місяців. У решті вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_1
стверджує про невинуватість у вчиненні злочинів, за які його
засуджено. Посилається на порушення його права на захист під час
досудового слідства, на застосування щодо нього фізичного
насильства, внаслідок чого він обмовив себе, на не ознайомлення
його з матеріалами кримінальної справи в порядку ст.218 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
і після розгляду справи судом. Окрім того,
зазначає, що клопотання про доставку його в засідання суду
апеляційної інстанції залишилося без задоволення. Просить
скасувати судові рішення, а справу направити на нове
розслідування.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги та доповнення до неї, колегія суддів вважає, що вона не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду
першої та апеляційної інстанції, перегляду відповідно до вимог ч.1
ст.398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
у касаційному порядку не
підлягають, а тому суд касаційної інстанції виходить з фактичних
обставин справи, встановлених місцевим судом.
Висновки судів про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів,
передбачених ч.1 ст.152, ч.2 ст.15 і ч.3 ст.152 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, відповідають фактичним обставинам справи, визнаним
судом доведеними, та грунтуються на сукупності зібраних і належно
оцінених судами доказів, і є правильними.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які б були підставою для скасування судових рішень, по справі не
встановлено.
Твердження ОСОБА_1 про те, що органами досудового слідства та
судом було порушено його право на захист, безпідставні.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_1
виявляє ознаки легкої розумової відсталості, але за своїм
психічним станом міг відповідати за свої дії та керувати ними,
застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
На досудовому слідстві ОСОБА_1 неодноразово роз'яснювалось
його право мати захисника, проте він відмовлявся від його участі і
захищав свої інтереси самостійно. Після проведення психіатричної
експертизи і встановлення, що ОСОБА_1 виявляє ознаки легкої
розумової відсталості, йому був наданий захисник з числа
адвокатів, на участь якого у справі ОСОБА_1 погодився. У
подальшому цей захисник здійснював захист ОСОБА_1 як на досудовому
слідстві, так і при розгляді справи в суді першої та апеляційної
інстанцій, про що надходили і відповідні клопотання ОСОБА_1.
За таких обставин колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 на
захист порушено не було.
Необгрунтованими є твердження засудженого про застосування до
нього під час досудового слідства заходів фізичного насильства,
внаслідок чого він обмовив себе. Ні під час досудового слідства, в
тому числі при проведенні слідчих дій з участю захисника, ні при
розгляді справи в суді, ОСОБА_1 не заявляв про застосування щодо
нього недозволених методів і, визнаючи вину повністю, не
заперечував показань потерпілих про вчинення ним щодо них
злочинів.
Також безпідставними є твердження про порушення права на
ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, оскільки ОСОБА_1
реалізував це право як після закінчення досудового слідства, так і
після постановлення обвинувального вироку й ухвали апеляційного
суду, про що є його відповідні розписки в матеріалах справи
(а.с.158, 228, 281, 291, 292 ).
У матеріалах справи відсутнє клопотання ОСОБА_1 про його
доставку до суду апеляційної інстанції при перегляді кримінальної
справи в апеляційному порядку, а тому апеляційний суд не порушив
вимог ст.358 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
З урахуванням внесених апеляційним судом змін до вироку суду,
покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. При цьому враховано тяжкість вчинених злочинів, дані
про особу засудженого, обтяжуючі та пом'якшуючі покарання
обставини.
Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для
виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З огляду на викладене, підстав для призначення справи до
розгляду з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної
скарги.
Судді:
Паневін В.О. Кліменко М.Р. Філатов В.М.