ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"25" липня 2016 р. м. Київ К/9991/32151/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря Ігнатенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кальчицький елеватор"
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.03.2011
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011
у справі № 2а/0570/2160/2011
за позовом Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області
до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кальчицький елеватор"
про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.03.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011, позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кальчицький елеватор" на користь Державного бюджету України прострочену заборгованість за державним контрактом 1995 року в сумі 12015,87 грн. та пеню в сумі 3468,84 грн. а також прострочену заборгованість за державним контрактом 1997 року в сумі 53641,96 грн. та пеню в сумі 3316,56 грн.
Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кальчицький елеватор" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5, п.п. 4.2, 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач вважає, що у відповідача наявна заборгованість, вимоги про стягнення якої є предметом позову. Ця заборгованість виникла у зв'язку з неповерненням бюджетних позичок, виданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за держконтрактом 1995 року, в загальній сумі 15484,71 грн., в т.ч. в сумі 12015,87 грн. за основним платежем та в сумі 3468,84 грн. за пенею, та за держконтрактом 1997 року в загальній сумі 56958,52 грн., в т.ч. в сумі 53641,96 грн. за основним платежем та в сумі 3316,56 грн. за пенею.
З метою стягнення на користь Державного бюджету України вказаної заборгованості податковим органом направлено позивачу першу та другу податкові вимоги від 25.08.2010 № 1/38 та від 06.10.2010 № 2/39.
Фактичною підставою для складення вказаних податкових вимог слугувало отримання подання Управління державного казначейства у Володарському районі від 17.01.2011 № 1 щодо наявності у відповідача заборгованості перед Державним бюджетом України, яка виникла у зв'язку з отриманням бюджетної позички згідно з Порядком надання і повернення бюджетної позички для фінансування державного контракту 1995 року на поставку до державних ресурсів зерна, сортового і гібридного насіння зернових культур, затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України та Міністерства сільського господарства і продовольства України від 12.07.1995 № 119/109/193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.09.1995 за N 334/870 (z0334-95) (далі - Порядок № 119/109/193), та Порядку надання і повернення бюджетної позички на закупівлю продовольчого зерна, елітного і сортового насіння за державним замовленням 1996 року від 11.04.1996 N 72/113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 04.06.1996 за N 265/1290 (z0265-96) (далі - Порядок № 72/113).
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" у 2010 році органи державної податкової служби України визначено органами стягнення заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі (кошти від повернення якої надходять за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2801380, 2801400, 2801410, 2801440, 3511530, 3511550, 3511560, 3511630, 3511660), а також заборгованості з відсотків за користування позиками, наданими за рахунок коштів, залучених державою, та з плати за надання гарантій та позик, отриманих за рахунок коштів, залучених державою та/або під державні гарантії. При цьому така заборгованість вважається податковим боргом і стягується відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .
Таким чином, закон про державний бюджет на 2010 рік визначає зазначену заборгованість як податковий борг і передбачає її стягнення відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .
У відповідності до п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до п.п. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 Закону № 2181-ІІІ сумою податкового боргу визнається узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею.
Згідно з п.п. 6.2.1. п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Якщо контролюючий орган, що провів процедуру узгодження суми податкового зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого податковий орган надсилає податкові вимоги.
Таким чином, заборгованість позивача за бюджетними позичками не є боргом у розумінні п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ, процедура стягнення якого передбачає надсилання податковим органом податкових вимог відповідно до п.п. 6.2.1. п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-ІІІ, проте є податковим боргом в силу ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", стягнення якого здійснюється органами державної податкової служби України.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірі, встановлених законодавством, а також стягувати до державного бюджету суми заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі, та нарахованої на неї пені у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .
Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII податковим інспекціям було надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Таким чином, органи державної податкової служби, отримавши відповідне подання управління державного казначейства щодо наявності у підприємства заборгованості перед державним бюджетом, мало право на звернення до суду про стягнення такої заборгованості.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору від 31.03.1997 № 6, укладеного між Акціонерним товариством закритого типу "Агротехніка" (постачальник), Дослідним підприємством "Приазов'я" (правонаступник ВАТ "Приазов'я") та Хлібоприймальним підприємством "Кальчинський" (правонаступником якого є відповідач), постачальник зобов'язується надати товаровиробнику трактор Т-150К за ціною в сумі 70000 грн., а товаровиробник зобов'язується прийняти трактор
та укласти договір із хлібоприймальним підприємством (відповідачем) щодо поставки зерна пшениці м'якої третього класу у державні ресурси за рахунок оплати за отриману техніку та поставити відповідачу 259,3 т. зерна пшеничного м'якого третього класу за ціною в сумі 270 грн. за 1 т.
Своєю чергою, хлібоприймальне підприємство зобов'язується прийняти від постачальника заборгованість за бюджетною позичкою в сумі 70000 грн. після передачі товаровиробнику техніки на підставі акту-передачі.
Відповідно до договору від 12.11.1997 № 36, укладеного між Акціонерним товариством закритого типу "Агротехніка" (постачальник), Дослідним підприємством "Приазов'я" (правонаступник ВАТ "Приазов'я") та Хлібоприймальним підприємством "Кальчинський" (правонаступником якого є відповідач), постачальник зобов'язується поставити товаровиробнику трактор ЮМЗ-6акл у кількості 1 шт. за ціною в сумі 23000 грн., а товаровиробник, своєю чергою, зобов'язується прийняти трактор та укласти договір із хлібоприймальним підприємством (відповідач) щодо поставки зерна пшениці м'якої третього класу у державні ресурси за рахунок оплати за отриману техніку та поставити відповідачу 87 т. зерна пшеничного м'якого третього класу за ціною в сумі 270 грн. за 1 т.
Своєю чергою, хлібоприймальне підприємство зобов'язується прийняти від постачальника заборгованість за бюджетною позичкою в сумі 23000 грн. після передачі товаровиробнику техніки на підставі акту-передачі.
Відповідно до акту приймання-передачі сільськогосподарської техніки та бюджетної позички від 07.05.1997 № 6 АТЗТ "Агротехніка" передано трактор т-150к за ціною в сумі 70000 грн., а Хлібоприймальним підприємством "Кольчинський елеватор" за погодженням з відділенням Державного казначейства прийнято заборгованість за бюджетною позичкою за поставлену техніку в сумі 70000 грн., що еквівалентно 265 т. зерна за ціною в сумі 263 грн. за 1 т. зерна пшениці м'якої третього класу у державні ресурси на умовах розстрочки платежу та поставки сільгосппродукції.
Відповідно до акту приймання-передачі сільськогосподарської техніки та бюджетної позички від 12.11.1997 № 36 АТЗТ "Агротехніка" передано Дослідному підприємству "Приазов'я" трактор т-150к за ціною в сумі 23000 грн., а Хлібоприймальним підприємством "Кольчинський елеватор" за погодженням з відділенням Державного казначейства прийнято заборгованість за бюджетною позичкою за поставлену техніку в сумі 23000 грн., що еквівалентно 87 т. зерна за ціною в сумі 263 грн. за 1 т. зерна пшениці м'якої третього класу на умовах розстрочки платежу та поставки сільгосппродукції.
Відповідач вказує, що ним були виконані вимоги контракту, Дослідним підприємством "Приазов'я" була прийнята сільськогосподарська техніка, але разом з тим, між Дослідним підприємством "Приазов'я" та відповідачем контракт про постачання сільськогосподарської продукції у вигляді 87 т. пшениці м'якої третього класу укладений не був, у зв'язку з чим він вважає, що заборгованість за бюджетною позичкою ним прийнята не була.
Посилаючись на вказані вище обставини, суди дійшли висновку про виникнення у відповідача заборгованості перед державою за бюджетними позичками та зобов'язань сплатити таку заборгованість до бюджету.
Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими оскаржувані судові рішення з огляду на те, що суди неповно встановили обставини, що мають значення для справи. Зокрема, суди з метою з'ясування дійсних прав та обов'язків за договорами не встановили, чи укладався окремо договір про надання позички, хто були сторонами за цим договором, умови цього договору, хто зі сторін договорів від 31.03.1997 № 6 та від 12.11.1997 № 36 є товаровиробником, а також інші умови останніх договорів.
Суд касаційної інстанції також позбавлений можливості перевірити правильність та повноту встановлення судами обставин щодо дійсних договірних прав та обов'язків відповідача, адже матеріали справи у зв'язку з незаконним захопленням будівлі Донецького окружного адміністративного суду були втрачені і ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2016 втрачене провадження в адміністративній справі було відновлено лише частково. В матеріалах справи відсутні договори, за якими позичка була надана, а також договори від 31.03.1997 № 6 та від 12.11.1997 № 36.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції, який діє у межах, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, що не дозволяють цьому суду встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для її розгляду та надати їм правову оцінку.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кальчицький елеватор" задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 скасувати, а справу направити на новий до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
Судді
Н.Г. Пилипчук
Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун