Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаря Титенко М.П. та представників сторін: від позивача Гайдуков В.О., Лозицька О.Л. від відповідача Шипілова С.-Х. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 у справі № 2а-13809/12/2670 за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог) просить визнати протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення № 0000064110/0 від 16.02.2007, № 0000064110/1 від 20.03.2007.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання правомірності зменшення податку на прибуток за І квартал 2003 року шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, за результатами якої складено акт № 172/41-10/24584661 від 07.02.2007;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000064110/0 від 16.02.2007, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на суму 16 046 100 грн. за основним платежем та 3 209 280 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- за результатами адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000064110/1 від 20.03.2007.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем з порушенням строків подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вх.№ 19582, яким зменшені податкові зобов'язання з податку на прибуток за І квартал 2003 року на суму 16 046 400 грн., зокрема, платником податків внесено зміни до рядка з кодом 15 (показник рядка змінено з 0 грн. на 16 046 400 грн.) декларації з податку на прибуток за І квартал 2003 року, яка була подана до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП 07.05.2003 за вх. № 6107.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, яким зменшено податкові зобов'язання з податку на прибуток за І квартал 2003 року в розмірі 16 046 400 грн., був поданий платником з порушенням 1095-денного строку, встановленого п.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт заниження податкового зобов'язання позивача за І квартал 2003 року в розмірі 16 046 400 грн. не підтверджується даними податкового обліку відповідача, з якого вбачається подвійне нарахування податку на прибуток за січень 2003 року, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем поза межами строку у 1095 днів та в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, проте, вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 названого Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Вищенаведена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 05.12.2011 по справі № 21-348а11.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що введення ухвалою Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі по банкрутство № 43/167 від 02.12.2003 мораторію на задоволення вимог кредиторів, який припинено 04.08.2009, є умовою, за якої відповідач позбавлений можливості визначити позивачу суму податкових зобов'язань та/або штрафних санкцій за наявності порушень таким платником вимог податкового законодавства, вчинених після введення мораторію.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що факт заниження позивачем податкових зобов'язань за І квартал 2003 року на суму 16 046 400 грн. не підтверджується даними податкового обліку відповідача, з якого вбачається подвійне нарахування податку на прибуток за січень 2003 року. Зокрема, сума податку на прибуток за січень 2003 була відображена відповідачем 03.03.2003 (за податковою декларацією за січень 2003) та 20.05.2003 (за податковою декларацією за І квартал 2003).

А відтак, саме за встановлених обставин справи, оскільки факт заниження позивачем податкових зобов'язань за І квартал 2003 року на суму 16 046 400 грн. не підтверджується даними податкового обліку відповідача та контролюючим органом не доведено правомірність збільшення ним позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і нарахування штрафних (фінансових) санкцій з врахуванням положень пп.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Допустити заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

2. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 залишити без змін.

4. ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .