У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Короткевича М.Є.,
суддів
Нікітіна Ю.I. та Кармазіна Ю.М.
за участю прокурора Колесниченка О.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 вересня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 в
інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Білогірського районного суду
Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2004 року та ухвалу
колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного
суду Автономної Республіки Крим від 03 березня 2005 року.
Цим вироком ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
громадянин України, такий, що відповідно до
ст. 55 КК України (1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р.) судимості не має,
засуджений за ч. 3 ст. 149 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на вісім
років позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2 року народження,
громадянка України, несудима,
засуджена за ч. 3 ст. 149 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із
застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на чотири роки шість
місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 березня 2005
року вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_1 і ОСОБА_2 засуджено за злочин, який
вони вчинили за таких обставин.
ОСОБА_2 з невстановленими слідством особами в 2003 році була
залучена до складу організованої злочинної групи, члени якої
займались систематичним вчиненням стосовно жінок незаконних угод,
спрямованих з легальним, за їх згодою переміщенням через державний
кордон України до Російської Федерації для подальшої їх
сексуальної експлуатації. Крім ОСОБА_2 членами зазначеної
злочинної групи були ОСОБА_1, а також невстановлені слідством
особи, що мешкали в м. Москва Російської Федерації, діяльність
яких була спланованою на тривалий період часу, а ролі -
розподілені.
Діючи згідно відведених ролей, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 займались
підбором жінок, які знаходились у скрутному матеріальному
становищі; зовнішні і вікові дані котрих дозволяли їх
використовувати для продажу з метою подальшої сексуальної
експлуатації; агітували їх до зайняття проституцією. Жінкам, які
погодились на такий вид діяльності, вони організовували та
забезпечували виїзд потягом у м. Москву, де останніх зустрічали
невстановлені слідством особи. За кожну жінку, відправлену в м.
Москву для зайняття проституцією, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 одержували від
невстановлених слідством осіб матеріальну винагороду в розмірі 150
доларів США.
ОСОБА_2 у період із зими до осені 2003 року на території
Білогірського району Автономної Республіки Крим у складі
організованої злочинної групи з метою реалізації своїх злочинних
намірів за встановлених судом обставин організувала та забезпечила
виїзд у м. Москву для зайняття проституцією неповнолітньої
ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6 та за змовою з ОСОБА_1 - ОСОБА_7
і ОСОБА_8 Згідно з домовленістю невстановлені слідством особи
сплачували ОСОБА_2 і ОСОБА_1 матеріальну винагороду в розмірі 150
доларів США, вони ж зустріли зазначених осіб у м. Москві, надали
їм нелегальне житло на території Російської Федерації, забезпечили
потерпілих харчуванням, поставивши їх у такий спосіб у матеріальну
залежність і примусили під погрозою фізичного насильства та
повернення боргу надавати сексуальні послуги за матеріальну
винагороду.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3. порушує питання про
зміну судових рішень щодо ОСОБА_2 і пом'якшення покарання зі
звільненням від відбування покарання на підставі ст. 79 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. Мотивує тим, що його підзахисна повністю визнала
вину, щиро розкаялась, позитивно характеризувалась, раніше не
судима, має на утриманні малолітню дитину та матір - інваліда 2
групи.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав судові
рішення законними і обгрунтованими та просив касаційну скаргу
залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та
обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у
вчиненні злочину, за який їх засуджено, підтверджується
дослідженими судом доказами і в касаційній скарзі захисником не
оспорюється.
Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини справи,
суд дійшов необгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2
вчинили злочин у складі організованої групи, оскільки матеріали
справи достатніх доказів на підтвердження такої обставини не
містять.
Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
злочин визнається
вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні
брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо
зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого
(інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій
учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого
всім учасникам групи.
При розгляді справ про злочини, які вчинюються в
організованих формах співучасті, суд має в однаковій мірі
з'ясувати докази стосовно як конкретних злочинів, так і тих
обов'язкових ознак, які вказують на їх вчинення саме стійким
злочинним об'єднанням і дають чітке уявлення про його правову
природу, а саме: різновид, час і мету його створення, кількісний
склад учасників, їх ієрархію взаємостосунків тощо.
При цьому слід ураховувати, що конструктивною ознакою
організованої групи, яка виділяє цю форму організованої
співучасті, є не попередня змова співучасників, а стійкість, тобто
набуття нею таких внутрішніх суб'єктивних взаємостосунків
учасників, які забезпечують стабільність і безпеку свого існування
з метою ефективної протидії факторам, що можуть її
дезорганізувати.
Наявність зазначених механізмів проявляється через відповідні
ознаки, які суд має досліджувати, а саме: стабільний склад
учасників, їх централізоване підпорядкування, єдині правила
поведінки, а також наявність як плану злочинної діяльності, з яким
вони обізнані, так і чіткого розподілу функцій учасників,
спрямованих на його виконання.
Iз показань ОСОБА_2 вбачається, що вона з січня 2003 року за
домовленістю з жінкою на ім'я ОСОБА_9, яка мешкала в м. Москві,
знаходила жінок і для зайняття проституцією, оплачуючи їх проїзд,
відправляла потягом у м. Москву та отримувала за це винагороду в
розмірі 150 доларів США. Для зайняття цією діяльністю в лютому
місяці 2003 року до неї приєднався ОСОБА_1, за змовою з яким вони
організували і забезпечили виїзд у м. Москву ОСОБА_7 і ОСОБА_8
Крім того, ОСОБА_2 пояснювала, що ОСОБА_1 їй погрожував і тому
вона погодилась діяти з ним спільно, але про наявну між ними
домовленість ОСОБА_9 не повідомляла.
У показаннях як підозрюваного ОСОБА_1 визнав, що діючи за
змовою з ОСОБА_2, для продажу з метою сексуальної експлуатації
відправив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у м. Москву та отримав від ОСОБА_2
винагороду в розмірі 30 доларів США і 400 гривень. Про відправку
потерпілих у м. Москву ОСОБА_2 інформувала по телефону ОСОБА_9,
яка зустрічала жінок і примушувала їх займатись проституцією.
Як вбачається із матеріалів справи, особи, які за висновками
органу досудового слідства і суду також входили в цю групу,
встановлені не були і з приводу вчинення даних злочинів не
допитувались. Матеріали кримінальної справи щодо невстановлених
осіб були виділені для проведення додаткової перевірки (т. 2 а.с.
120-124).
За таких обставин висновок суду про те, що торгівлю людьми
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили у складі організованої групи є
сумнівним, оскільки грунтується не на достовірних доказах, а на
припущенні.
Тому колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2
необхідно перекваліфікувати з ч. 3 на ч. 2 ст. 149 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
(в редакції від 5.04.2001 р.), тобто як продаж, іншу
оплатну передачу людини, пов'язаний із законним переміщенням за її
згодою через державний кордон України для подальшого продажу чи
іншої передачі іншій особі з метою сексуальної експлуатації,
вчинений щодо неповнолітніх, кількох осіб, особою, від якої
потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, повторно, за
попередньою змовою групою осіб.
Як видно із вироку, суд при призначенні покарання ОСОБА_2
визнав такими обставинами, що його пом'якшують та істотно знижують
ступінь тяжкості вчиненого злочину, як щире каяття, явку з
повинною, активне сприяння розкриттю злочину, знаходження на її
утриманні малолітньої дитини і матері, яка є інвалідом другої
групи, та обгрунтовано застосував ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і
призначив їй більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
У зв'язку з перекваліфікацією дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на менш
тяжкий злочин засудженим має бути призначено покарання - ОСОБА_1 в
межах санкції ч. 2 ст. 149 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а ОСОБА_2 - із
застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання
відповідно до ст. 79 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, як про це просить
захисник у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Суд також помилково послався у вироку на те, що ОСОБА_1 є
судимим за вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки
Крим, від 23.11.1998 року, оскільки ця судимість згідно положень
ст. 55 КК України (1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р.) є погашеною.
Тому судові рішення щодо ОСОБА_1 в порядку ст. 395 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
підлягають зміні з виключенням із них
посилання суду на наявність у нього судимості.
Iстотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які
були б підставою для скасування постановлених у справі судових
рішень, не встановлено.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженої
ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим
від 13 грудня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим
від 03 березня 2005 року щодо ОСОБА_2, а також в порядку ст. 395
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
щодо ОСОБА_1 змінити.
Виключити із судових рішень посилання суду на наявність у
ОСОБА_1 судимості за вироком 23.11.1998 року Ялтинського міського
суду Автономної Республіки Крим.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зі ч. 3 ст. 149 на ч.
2 ст. 149 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(в редакції від 5.04.2001 р.) і
призначити за цим законом ОСОБА_1 п'ять років позбавлення волі з
конфіскацією майна, а ОСОБА_2 із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
- три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.
С у д д і:
М.Є. Короткевич Ю.I. Нікітін Ю.М. Кармазін