У х в а л а

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

                Верховного Суду України у складі:

     головуючого, судді

     Редьки А.I.

     суддів за участю прокурора

     Жука В.Г. та Лавренюка М.Ю. Кравченко Є.С.

     розглянувши в судовому засіданні 16 серпня  2007  року  в  м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої  ОСОБА_1
на вирок Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області  від
27 жовтня 2006 року, яким засуджено

     ОСОБА_1,

     IНФОРМАЦIЯ_1,

     немаючу судимості,

     за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 191 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  три
роки   позбавлення   волі   з   позбавленням    права    займатися
адміністративно-господарською  діяльністю  на  три  роки,   а   на
підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         її звільнено від відбування
покарання з випробуванням на один рік іспитового строку,

     установила:

     Суд визнав, що ОСОБА_1, працюючи IНФОРМАЦIЯ_2, за попередньою
домовленістю  з  IНФОРМАЦIЯ_5,  ОСОБА_2,  надала  відділу   кадрів
трудову книжку свого чоловіка з заявою про прийом його на роботу і
після фіктивного працевлаштування ОСОБА_3 IНФОРМАЦIЯ_3, а згодом -
IНФОРМАЦIЯ_4, вона разом із ОСОБА_2 привласнили  заробітну  плату,
нараховану непрацюючому: з 10 серпня по 1 грудня 2001 року  358,26
грн. і з 2 серпня 2004 року по 1 лютого 2005 року 2.164,38 грн.

     Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 6 лютого 2007
року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

     У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить змінити  судові
рішення, перекваліфікувати її дії з ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст.  191  на
ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          і  застосувати
щодо неї Закон України "Про амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
          від  31.05.2005
року.

     Засуджені ОСОБА_2 і ОСОБА_4 судові рішення  не  оскаржують  і
касаційне подання щодо них не принесено.

     Заслухавши доповідь  судді  Верховного  Суду  України,  думку
прокурора про відмову в задоволенні касаційної  скарги  ОСОБА_1  і
залишення судових рішень щодо неї без зміни, перевіривши матеріали
справи та обговоривши доводи  касаційної  скарги,  колегія  суддів
дійшла до наступного.

     Суд  правильно  встановив  фактичні  обставини  справи,   але
неправильно  оцінив  здобуті  докази,  дійшовши   необгрунтованого
висновку про наявність  у  діях  ОСОБА_1  незаконного  заволодіння
(утримання) на свою користь чужого майна,  яке  знаходилось  у  її
правомірному володінні чи віданні, як однієї з ознак розкрадання у
формі привласнення (ст. 191 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        ).

     За послідовними показаннями ОСОБА_1, від  яких  засуджена  не
відмовлялась і в судовому засіданні, вона дійсно мала домовленість
із IНФОРМАЦIЯ_5 ОСОБА_2  і  надавала  йому  трудову  книжку  свого
чоловіка  з  заявою  для  того,   щоб   фіктивно   працевлаштувати
останнього, і в такий спосіб фінансово допомогти  училищу  зробити
ремонт   приміщення   і   службового   автомобіля.   Гроші,    які
нараховувались її чоловікові, вона не привласнювала, всі ці  кошти
витрачені виключно на господарські цілі. Ремонтні роботи в училищі
були зроблені і це підтвердилось під  час  проведення  відповідної
перевірки.

     Зазначені твердження ОСОБА_1 у  судовому  засіданні  не  були
спростовані.

     Будь-яких  даних,  які  б  свідчили  про   те,   що   ОСОБА_1
привласнювала, або в будь-який інший спосіб викрадала чужі  гроші,
про які йдеться у вироку, у матеріалах справи немає і таких  даних
судом не встановлено.

     Тому і, враховуючи,  що,  оскільки  ОСОБА_1  у  співучасті  з
іншими особами безпосередньо  чи  іншим  шляхом  не  привласнювала
заробітної  плати,  що  нараховувалась  непрацюючому   в   училищі
працівникові, але  надавала  необхідні  документи  для  фіктивного
працевлаштування цієї  особи,  то  її  дії  у  даному  конкретному
випадку необхідно розглядати як пособництво службовому підробленню
і кваліфікувати  за  ч.  5  ст.  27,  ч.  2  ст.  366  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     За таких обставин вирок місцевого суду щодо  ОСОБА_1,  а  так
само ухвала  апеляційної  інстанції,  яка  не  усунуло  зазначених
помилок у правозастосуванні, підлягають зміні, а дії засудженої  -
перекваліфікації.

     На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  394  -  398  КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів

                            ухвалила:

     касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 задовольнити.

     Вирок Ясинуватського міськрайонного  суду  Донецької  області
від 27 жовтня 2006 року  та  ухвалу  Апеляційного  суду  Донецької
області від 6 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити.

     Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 із ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 191 на
ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         і  призначити  їй
за цим законом із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         один
рік обмеження волі, а на підставі ст. 75  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        
звільнити від відбування покарання з  випробуванням  на  один  рік
іспитового строку, з обов'язками,  покладеними  на  неї  судом  на
підставі ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     На підставі ст. 1 Закону України "Про  амністію"  ( 2591-15 ) (2591-15)
        
від 31 травня 2005 року звільнити ОСОБА_1 від покарання.

     У решті судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

     Судді:

     Жук В.Г. Редька А.I. Лавренюк М.Ю.