У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Синявського О.Г.,
суддів
Кліменко М.Р. і Нікітіна Ю.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 серпня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 на
вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 6
грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області від
15 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1
IНФОРМАЦIЯ_1народження,
раніше не судимого,
та
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2 народження,
раніше не судимого,
кожного
- за ч.2 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст.
69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення волі;
- за ч.3 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення
волі.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді
позбавлення волі строком на 4 роки.
Постановлено задовольнити позов ОСОБА_4 про відшкодування
моральної шкоди в сумі 2000 грн., стягнувши цю суму із засуджених,
та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 в частині відшкодування
йому матеріальної шкоди.
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких
обставин.
01.05.2006 року близько 23 год. ОСОБА_2 і ОСОБА_1,
перебуваючи в смт. Костянтинівка Арбузинського району
Миколаївської області, будучи в стані алкогольного сп'яніння, з
метою заволодіння чужим майном напали на ОСОБА_5 і побили його,
спричинивши легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний
розлад здоров'я, та заволоділи грошима потерпілого в сумі 10 грн.
і його наручним годинником, вартістю 10 грн..
10.08.2006 року близько 23 год. ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 за попередньою змовою між собою проникли до приміщення
складу домоволодіння ОСОБА_4, розташованого по АДРЕСА_1, звідки
таємно викрали мопеди "Ямаха+", вартістю 1500 грн., і "Сузуки",
вартістю 2040 грн..
Судові рішення щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7. у касаційному порядку
не оскаржені.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого
2007 року вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області
від 6 грудня 2006 року відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_6
змінено: в частині відмови в задоволенні цивільного позову про
відшкодування майнової шкоди потерпілому ОСОБА_4 скасовано, а
справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку
цивільного судочинства. В решті вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 стверджує, що дії
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 неправильно кваліфіковані за ч.2 ст.187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а призначене їм покарання не відповідає
тяжкості злочину та даним про особу засуджених внаслідок
суворості. Оскаржуючи фактичні обставини справи, доводить, що по
епізоду відносно потерпілого ОСОБА_5 дії ОСОБА_1 необхідно було
кваліфікувати за ч.2 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а ОСОБА_2 - за
ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
зі звільненням
ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 185 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
за малозначністю. Окрім того, зазначає, що
ухвала апеляційного суду в частині скасування рішення місцевого
суду про відмову в задоволенні цивільного позову ОСОБА_4
суперечить ст. 28 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Просить змінити вирок
та, застосувавши ст.ст. 75, 104 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, звільнити
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з
іспитовим строком та скасувати ухвалу апеляційного суду в частині
скасування рішення місцевого суду про відмову в задоволенні
цивільного позову ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, у касаційній скарзі не оскаржуються.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в
нападі з метою заволодіння майном ОСОБА_5, поєднаному з
насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала
нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, відповідає
фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому
засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є
обгрунтованим.
Посилання захисника ОСОБА_3 у касаційній скарзі на те, що
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не нападали на ОСОБА_5, а, домовившись за плату
довести останнього додому, спричинили йому легкі тілесні
ушкодження з мотивів особистої неприязні, а потім ОСОБА_2
самостійно таємно викрав годинник у потерпілого, спростовані
дослідженими судом доказами, в тому числі послідовними показаннями
потерпілого ОСОБА_5, який стверджував, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1
підійшли і запитали, чи є у нього гроші, а, отримавши відповідь
про їх відсутність, напали на нього та побили, хоча він просив
припинити побиття, пропонуючи віддати їм 10 грн., однак вони
продовжували його бити, а потім, коли він втратив свідомість,
заволоділи його грошима в сумі 10 грн. і годинником.
Підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_5 у колегії
суддів немає, оскільки його показання підтвердженні іншими
доказами по справі.
Зокрема, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в своїх первинних показаннях на
досудовому слідстві визнавали, що вдвох побили ОСОБА_5, який їм
тілесних ушкоджень не наносив, після чого ОСОБА_2 у присутності
ОСОБА_1, який не заперечував проти його дій, заволодів майном
потерпілого: годинник забрав собі, а гроші були в подальшому ними
витрачені на власні потреби.
За висновками судово-медичної експертизи, ОСОБА_5 було
заподіяно закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку,
множинні садна та крововиливи обличчя, грудної клітки, забою
грудної клітки і правого плечового суглобу, які є легкими
тілесними ушкодженнями з короткочасним розладом здоров'я, могли
утворитися за обставин і в строки, вказані потерпілим, і не могли
виникнути внаслідок падіння останнього.
Зазначеним доказам суд дав належну оцінку, дійшовши
обгрунтованого висновку про недостовірність висунутої ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 версії захисту, якої вони дотримувались в суді першої і
апеляційної інстанцій, і на яку посилається захисник у касаційній
скарзі.
Ця версія була ретельно перевірена місцевим і апеляційним
судами та обгрунтовано визнана такою, що не відповідає матеріалам
справи та є способом захисту від обвинувачення.
У касаційній скарзі не наведено ніяких інших доводів і
доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної
інстанцій за обговорюваними питаннями.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд
дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_2 і ОСОБА_1
злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Підстав
для перекваліфікації їх дій на ч.2 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
а ОСОБА_2 - ще й на ч. 1 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
немає .
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які тягнуть скасування судових рішень, по справі не встановлено.
Покарання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог
ст.65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з урахуванням тяжкості вчинених
злочинів, даних про особу засуджених, які характеризуються
негативно, обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в
стані алкогольного сп'яніння, а також того, що вони раніше не
судимі, навчалися у ліцеї, свою вину визнали, вчинили злочини у
неповнолітньому віці, що обгрунтовано визнано судом пом'якшуючими
покарання обставинами.
Ці обставини у сукупності дали суду підстави для застосування
ст.69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та призначення ОСОБА_2 і ОСОБА_1
покарання нижче нижньої межі санкції ч.2 ст.187 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, а тому підстав вважати призначене покарання за цією
статтею і за сукупністю злочинів таким, що не відповідає тяжкості
злочинів та даним про особу засуджених внаслідок суворості, немає.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 не навів обставин, які
давали б підстави суду касаційної інстанції прийти до висновку про
можливість виправлення засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 без відбування
покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Таких підстав не знаходить і колегія суддів.
Твердження захисника ОСОБА_3 про те, що суд не призначив
ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів, визначивши його лише за
кожен злочин окремо, безпідставні.
Так, згідно з оригіналом вироку, наявним у матеріалах
кримінальної справи, суд, дотримуючись вимог кримінального закону,
призначив ОСОБА_1 покарання окремо за ч.3 ст.185, ч.2 ст.187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
та на підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
визначив йому за сукупністю злочинів остаточне покарання.
Доводи захисника ОСОБА_3 про невідповідність вимогам ст. 28
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
ухвали апеляційного суду в частині
скасування рішення місцевого суду про відмову в задоволенні
цивільного позову ОСОБА_4 не підлягають розгляду в суді касаційної
інстанції, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.383 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
у касаційному порядку не перевіряються ухвали
апеляційного суду, постановлені щодо вироків місцевих судів, якими
зазначені рішення скасовано, а справу направлено на новий судовий
розгляд.
З урахуванням викладеного, підстав для призначення справи до
розгляду в суді касаційної інстанції з повідомленням осіб,
визначених ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_3 в
інтересах засуджених ОСОБА_1ОСОБА_2.
Судді:
Синявський О.Г. Кліменко М.Р. Нікітін Ю.I.