У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Синявського О.Г.,
суддів
Кліменко М.Р. і Нікітіна Ю.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 серпня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на
вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 27 січня 2006 року
та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2006 року .
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
раніше не судимого,
- ч.2 ст.311 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст.69 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки 1 місяць позбавлення волі;
- ч.2 ст.309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі;
- ч.1 ст.129 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2
роки 1 місяць.
ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
ОСОБА_1 05.09.2004 року близько 9 год. за попередньою змовою
з ОСОБА_2 в аптеці "Кречет", розміщеній за адресою: м. Одеса, вул.
Дніпропетровська дорога, 111/4, незаконно без мети збуту придбали
30 таблеток лікарського засобу "Т-ефедрин", що є прекурсором,
після чого, зберігаючи його, перевезли на автомобілі ВАЗ-2105 в м.
Південне Одеської області, де, знаходячись у АДРЕСА_1, що належить
ОСОБА_3, з дозволу останнього виготовили особливо небезпечний
наркотичний засіб - кустарно виготовлений препарат з ефедрину,
псевдоефедрину, фенілпропаноламіну, вагою в перерахунку на суху
речовину 0,154 гр., який зберігали без мети збуту.
07.02.2005 року близько 20 год. ОСОБА_1, будучи в стані
алкогольного сп'яніння, перебуваючи в АДРЕСА_2 в м. Південне, на
грунті особистих неприязних відносин пригрозив ОСОБА_4 фізичною
розправою, після чого, взявши у своїй квартирі ножа, повернувся
назад у під'їзд, де, погрожуючи вбивством, замахнувся на ОСОБА_4
ножем, внаслідок чого останній сприйняв погрози вбивством реально.
15.03.2005 року близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 за попередньою
змовою з ОСОБА_5 незаконно придбали лікарський препарат "Ефект", з
якого на сходовій площадці між четвертим та п'ятим поверхами
АДРЕСА_3виготовили для власного вживання особливо небезпечний
наркотичний засіб з ефедрина, псевдоефедрина, фенілпропаноламіна,
вагою в перерахунку на суху речовину 0,252гр., який зберігали без
мети збуту.
Судові рішення щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 у касаційному
порядку не оскаржені.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 листопада
2006 року вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 27 січня
2006 року щодо ОСОБА_1 змінено: застосовано ст.75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та звільнено його від відбування покарання з
випробуванням з іспитовим строком на 1 рік з покладенням
обов'язків, передбачених п. п. 3, 4 ст.76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1,
оскаржуючи фактичні обставини справи, доводить незаконність
засудження за ч.1 ст.129, ч.2 ст.311, ч.2 ст.309 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. Стверджує, що на досудовому слідстві його право на
захист було порушено, до нього застосовувались заходи фізичного та
психічного впливу, внаслідок чого він обмовив себе, написавши явку
з повинною, яка відсутня в матеріалах кримінальної справи. Крім
того, вказує, що суд розглянув справу необ'єктивно та не
задовольнив подане ним клопотання про застосування Закону України
"Про амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05.2005 року. Просить вирок щодо
нього скасувати, а справу в частині засудження за ч.1 ст.129 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
За змістом касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 оскаржує
фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої
та апеляційної інстанції, і перегляду відповідно до вимог ч.1
ст.398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
не підлягають, а тому суд
касаційної інстанції виходить з фактичних обставин справи,
встановлених судом.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні
незаконного придбання, зберігання, перевезення прекурсорів з метою
їх використання для виготовлення наркотичних засобів за
попередньою змовою з ОСОБА_2, у незаконному виготовленні,
зберіганні наркотичних засобів без мети збуту за попередньою
змовою з ОСОБА_5, у погрозі вбивством ОСОБА_4, яку останній
сприйняв реально, відповідає фактичним обставинам справи,
підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд
дав належну оцінку, і є обгрунтованим.
Посилання засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що
злочинів, за які його засуджено, він не вчиняв, а слідчі
сфальсифікували кримінальну справу щодо нього, спростовані
дослідженими судом доказами, в тому числі показаннями самого
ОСОБА_1, який в судовому засіданні визнав себе винуватим за ч.2
ст.309, ч.1 ст.129 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, показаннями ОСОБА_5,
ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_8, не довіряти яким у колегії суддів підстав немає, даними
протоколів огляду місця події, висновками судово-хімічних
експертиз та іншими доказами по справі, яким суд у сукупності дав
належну оцінку, навівши ці докази у вироку.
Твердження ОСОБА_1 про порушення на досудовому слідстві його
права на захист є необгрунтованими, оскільки його клопотання про
необхідність забезпечення йому захисника на досудовому слідстві
відсутнє, проте наявні розписки про роз'яснення йому передбачених
законодавством прав, у тому числі права на захист, і про його
відмову від захисника. При розгляді справи в суді ОСОБА_1 був
забезпечений захисником. Тому колегія суддів вважає, що право
ОСОБА_1 на захист порушено не було.
Доводи засудженого ОСОБА_1 про застосування щодо нього
недозволених методів введення слідства, внаслідок чого він обмовив
себе, написавши явку з повинною, безпідставні, оскільки
доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його
засуджено, грунтується на сукупності доказів, наявних в матеріалах
справи, які об'єктивно оцінені судом. Окрім того, зазначена явка з
повинною відсутня в матеріалах справи, а ОСОБА_1 на досудовому
слідстві не заявляв про застосування щодо нього заходів фізичного
та психічного тиску працівниками міліції та визнав у судовому
засіданні свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.129,
ч.2 ст.309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(т.2 а.с.374).
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд
дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочинів,
передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.311, ч.1 ст.129 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Доводи ОСОБА_1, які він наводив на свій захист,
висловлювались ним і в суді апеляційної інстанції, який їх
ретельно перевірив та, погоджуючись з висновками суду першої
інстанції, обгрунтовано визнав такими, що не відповідають
матеріалам справи.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в
сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суди належним
чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів.
У касаційній скарзі не наведено ніяких інших доводів і доказів,
які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій
за обговорюваними питаннями.
Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
з урахуванням тяжкості вчинених злочинів,
даних про особу засудженого, який раніше не судимий, є інвалідом 2
групи, має на утриманні підопічну бабусю похилого віку, яка
страждає тяжкими захворюваннями, вину визнав частково та розкаявся
у вчиненому.
Ці обставини у сукупності дали підстави призначити ОСОБА_1
покарання із застосуванням ст.69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та
звільнити його від відбування покарання з випробуванням з
іспитовим строком.
Оскільки відповідно до п. "і" ст. 7 Закону України "Про
амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05.2005 року амністія не
застосовується до осіб, яких притягнуто до кримінальної
відповідальності чи засуджено за незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання
прекурсорів (ст.311 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
), то клопотання ОСОБА_1
про застосування щодо нього акту амністії не підлягало
задоволенню.
Клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали щодо слідчих,
які порушили кримінальну справу, є безпідставним, оскільки
встановлено, що їх дії були правомірними та відповідали вимогам
кримінально-процесуального законодавства.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, я
кі тягнуть скасування судових рішень, по справі не встановлено.
З урахуванням викладеного, підстав для призначення справи до
розгляду в суді касаційної інстанції з повідомленням осіб,
визначених ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого
ОСОБА_1.
Судді:
Синявський О.Г. Кліменко М.Р. Нікітін Ю.I.