У Х В А Л А

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

      Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

                 у кримінальних справах у складі:

     головуючого-судді

     Міщенка С.М.

     суддів

     Вус С.М., Кліменко М.Р.

     розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 липня 2007 року
кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора  м.
Севастополя на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від
30 листопада 2006 року.

     Цим вироком

     ОСОБА_1,

     IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

     громадянина України, раніше судимого,

     засуджено  за  ч.  1  ст.  162  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
           із
застосуванням  ст.  69  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          до   120   годин
громадських робіт.

     В апеляційному порядку справа не розглядалася.

     Неповнолітнього ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що
5 вересня 2006 року, приблизно о 22  год.,  знаходячись  на  ринку
"Московський" по проспекту генерала Острякова  у  м.  Севастополі,
він незаконно проник до торгівельного павільйону  НОМЕР_1,  звідки
таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_2 на загальну суму 500 грн.

     У касаційному поданні прокурора порушено  питання  про  зміну
вироку  щодо  ОСОБА_1,  визнання   його   винним   у   незаконному
проникненні до іншого володіння особи та звільнення від  покарання
на підставі ст. 7 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
         з посиланням на  те,  що
суд безпідставно призначив йому покарання у виді громадських робіт
із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Заслухавши  доповідача,  перевіривши  матеріали   справи   та
обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає,  що
касаційне  подання  прокурора  задоволенню  не  підлягає  з  таких
підстав.

     Як вбачається із вироку, в обвинуваченні, визнаному доведеним
у  мотивувальній  частині  вироку,  суд  встановив,   що   ОСОБА_1
незаконно проник до павільйону  ОСОБА_2,  звідки  вчинив  крадіжку
майна потерпілої, тобто проник до іншого володіння особи.  Ці  дії
засудженого охоплюються  диспозицією  ст.  162  ч.  1  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        , а тому доводи  касаційного  подання  про  неправильне
застосування судом кримінального  закону,  колегія  суддів  вважає
безпідставними. Більш того,  вказана  обставина  диспозиції  цього
закону зазначена  судом  і  в  мотивувальній  частині  вироку  при
кваліфікації дій  засудженого  відповідно  до  встановлених  судом
фактичних  обставин.  Разом  з  тим,  зазначення  в  мотивувальній
частині вироку інших  кваліфікуючих  ознак  злочину,  передбачених
диспозицією ч. 1 ст. 162  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  в  цілому  не
впливає на правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1а.

     Правильно  ОСОБА_1у  призначено  також  і  покарання  у  виді
громадських робіт із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Відповідно до вимог ч. 1 ст. 98 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  до
неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину,  судом  можуть
бути застосовані такі основні види покарань як  штраф,  громадські
роботи, виправні роботи,  арешт  та  позбавлення  волі  на  певний
строк.

     Санкцією ст. 162 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         передбачено,  що
вчинені за  цим  законом  злочини  караються  штрафом,  виправними
роботами або обмеженням волі.

     Оскільки злочин ОСОБА_1 вчинив  у  неповнолітньому  віці,  на
момент постановленні вироків йому виповнилося 17  років,  суд  мав
право призначити йому покарання лише у виді штрафу  або  виправних
робіт. Оскільки ж ОСОБА_1  не  мав  самостійного  доходу,  власних
коштів  або  майна,  на  яке  могло  бути  звернене  стягнення  та
постійного місця роботи, суд  обгрунтовано,  належно  вмотивувавши
своє рішення у вироку, не призначив йому покарання у  виді  штрафу
та виправних робіт.

     Разом з  тим,  оскільки  громадські  роботи  є  більш  м'яким
покаранням, ніж виправні роботи, суд правильно, відповідно до  ст.
98 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , призначив ОСОБА_1у із застосуванням ст.
69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         покарання у виді громадських робіт.

     Та обставина, що ОСОБА_1 не мав постійного місця  роботи,  не
виключає призначення йому покарання у  виді  громадських  робіт  в
порядку, передбаченому ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Тому доводи прокурора про звільнення ОСОБА_3від  призначеного
покарання у виді громадських робіт на підставі ст. 7  КПК  України
( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів вважає таким,  що  суперечить  вимогам
кримінального закону.

     Тому підстав, передбачених п. 2 ч.  1  ст.  398  КПК  України
( 1001-05 ) (1001-05)
        , для зміни  вироку  за  доводами  касаційного  подання
прокурора, колегія суддів не вбачає.

     На  підставі  наведеного,  керуючись  ст.  394  КПК   України
( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів

                        У Х В А Л И Л А :

     у задоволенні касаційного подання заступника прокурора  міста
Севастополя відмовити.

                           С У Д Д I :

     Міщенко С.М. Вус С.М. Кліменко М.Р.