У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого
Синявського О.Г.
суддів
Філатова В.М., Глоса Л.Ф.
розглянула в судовому засіданні в м.Києві " 17 " липня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на
судові рішення щодо ОСОБА_2.
Вироком Ленінського районного суду м.Вінниці від 11 листопада
2005 року
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_1 рок народження,
громадянин України, працював комплектувальником,
не судимий,
засуджений:
- за ст.118 ч.2 КК України (1960р ( 2001-05 ) (2001-05)
.) на 6 років
позбавлення волі;
- за ст.156 ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.) на 3 роки
позбавлення волі.
Відповідно до ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, шляхом поглинення
меш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено 6 років
позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 лютого
2006 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він у проміжок часу з літа
1999 року по літо 2000 року у АДРЕСА_1 задовольняв свою статеву
пристрасть неприродним способом із використанням безпорадного
стану своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 IНФОРМАЦIЯ_2 народження,
а наприкінці серпня 2003 року там же вчинив розпусні дії щодо
своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 IНФОРМАЦIЯ_2 народження.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_1 заперечує встановлені
судом фактичні обставини справи, стверджує про необхідність
перекваліфікації діянь ОСОБА_2 з ч.2 ст.118 КК України (1960р
( 2001-05 ) (2001-05)
.) на ч.1 ст.153 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.) а
також з ч.2 ст.156 на ч.1 ст.156 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та про
закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності
притягнення до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим
просить скасувати судові рішення і закрити справу на підставі
істотного порушення кримінально-процесуального закону та
неправильного застосування кримінального закону.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає.
Використання безпорадного стану потерпілої особи є не
кваліфікуючою ознакою при згвалтуванні чи задоволенні статевої
пристрасті неприродним способом, а ознакою складу злочину,
передбаченого ч.1 ст.152 або ч.1 ст.153 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.) чи ч.1 ст.118 КК України (1960р ( 2001-05 ) (2001-05)
.), які
встановлюють відповідальність за посягання на статеву
недоторканість із застосуванням фізичного насильства, погрози його
застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої
особи. Кваліфікуючими ж ознаками зазначених злочинів є вчинення їх
повторно, або групою осіб, або особою, як раніше вчинила подібний
злочин, або відносно неповнолітньої особи чи малолітньої особи,
або настання особливо тяжких наслідків.
Кримінальний кодекс України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року розділяє
насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
за віком потерпілої особи на різні частини: щодо неповнолітньої
особи діяння кваліфікуються за ч.2 ст.153, а щодо малолітньої
особи - за ч.3 ст.153 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, санкція якої
встановлює більш тяжке покарання, ніж санкція ч.2 ст.153 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Однак стаття 118 КК України (1960р
( 2001-05 ) (2001-05)
.) не мала окремої кваліфікуючої ознаки "вчинення
злочину стосовно малолітньої", тому такі випадки підлягали
кваліфікації за ч.2 ст.118 КК України (1960р ( 2001-05 ) (2001-05)
.) і не
могли бути оцінені як простий склад злочину, що передбачений у ч.1
ст.118 КК України (1960р ( 2001-05 ) (2001-05)
.).
Отже не відповідають дійсності доводи касаційної скарги про
те, що малолітній вік потерпілої має визнаватися безпорадним
станом, який є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого
ч.1.ст.118 КК України (1960р ( 2001-05 ) (2001-05)
.), та про те, що діяння
ОСОБА_2 хибно кваліфіковані за ч.2 ст.118 КК України (1960р
( 2001-05 ) (2001-05)
.) за ознакою вчинення злочину стосовно неповнолітньої,
а отже мають кваліфікуватися за ч.1 ст.153 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
відповідно до положень ст.5 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.).
Безпідставними є і твердження захисника про необхідність
перекваліфікації дій ОСОБА_2 на ч.1 ст.156 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
у зв'язку з тим, що розбещення своєї дитини він скоїв насправді
лише у 2000 році, коли кримінальний закон не встановлював
відповідальності за розбещення батьком своєї малолітньої дитини, а
ч.1 ст.156 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.) пом'якшує
відповідальність порівняно зі ст.121 КК України (1960р
( 2001-05 ) (2001-05)
.).
Кримінальна справа відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст.156 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
про обвинувачення його у розбещенні своєї малолітньої
дочки в кінці літа 2003 року була порушена у листопаді 2003 року і
протягом досудового слідства ОСОБА_2 повністю визнавав себе
винним. Це обвинувачення підтверджене вироком суду, який набрав
законної сили, і на підставі встановлених судом фактичних обставин
справи діяння ОСОБА_2 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.156 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.).
Сумніви захисту щодо правдивості показань малолітнього свідка
ОСОБА_3 спростовані в судовому засіданні поясненнями експертів
стосовно особливостей дитячого інтелекту та індивідуальних
характеристик малолітньої ОСОБА_3. Показання щодо обставин даної
справи надали також члени сім'ї потерпілої. Малолітня потерпіла
допитувалася в присутності своєї матері та педагога.
Доводів про істотні порушення кримінально-процесуального
закону у скарзі не наведено.
Колегія суддів не вбачає підстав для внесення кримінальної
справи відносно ОСОБА_2 у касаційний розгляд з метою скасування
судових рішень щодо нього з мотивів, наведених у касаційній скарзі
його захисника.
Керуючись ст.394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
,
у х в а л и л а :
відмовити в задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_1.
судді:
Синявський О.Г. Філатов В.М. Глос Л.Ф.