У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Паневіна В.О.,
суддів
Косарєва В.I.,Федченка О.С.,
за участю прокурора потерпілих предст. потерпілих
Глибченко Т.Г. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
та захисників
ОСОБА_4 і ОСОБА_5,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 липня 2007 року
справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок
апеляційного суду щодо ОСОБА_6
За вироком Печерського районного суду м. Києва від 3 серпня
2006 року
ОСОБА_6, IНФОРМАЦIЯ_1, українець, громадянин України,
уродженець та мешканець м. Києва, раніше не судимий,
засуджений за ст. 286 ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд постановив
звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням,
встановивши іспитовий строк 2 роки.
Суд вирішив стягнути з ОСОБА_6 для відшкодування заподіяної
матеріальної шкоди: на користь потерпілої ОСОБА_2 - 21822 грн. 82
коп., на користь потерпілого ОСОБА_1 - 1 500 грн; для
відшкодування моральної шкоди - по 50 000 грн. на користь ОСОБА_2
та ОСОБА_1
ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що 6 квітня 2006 року,
близько 20 год. 20 хв., керуючи автомобілем "Мерседес - Бенц", під
час руху по вул. Кіквідзе у м. Києві він порушив вимоги п.п. 12.1,
12.3, 18.1 Правил дорожнього руху. Зокрема, засуджений не врахував
дорожню обстановку, не пропустив пішохода ОСОБА_7, який переходив
проїзну частину по нерегульованому пішоходному переходу. У
результаті цих порушень засуджений допустив наїзд на ОСОБА_7,
внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження у виді
переломів кісток склепіння та основи черепа, переломів кісток
лицьового черепа, крововиливів над і під оболонки, шлуночки та
речовину головного мозку, перелому правої сідничної кістки та
інші, від яких IНФОРМАЦIЯ_2 настала його смерть.
Вироком апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2007 року
вказаний вирок суду першої інстанції в частині призначення
покарання було скасовано і постановлено новий, у відповідності з
яким ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до
покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням
права керувати транспортними засобами на три роки.
У частині вирішення цивільних позовів вирок суду першої
інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4, посилаючись на
однобічність та неповноту слідства, на істотні порушення
кримінально-процесуального закону та неправильне застосування
кримінального закону, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6
скасувати, а справу направити на нове розслідування.
Потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до касаційного суду
заперечення на скаргу захисника, у якій просять указану скаргу
залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни,
оскільки вважають, що обставини вчинення ОСОБА_6 злочину
досліджені повно та всебічно, а призначене йому апеляційним судом
покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_4 та
ОСОБА_5, які підтримали подану скаргу, пояснення потерпілих та їх
представника про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги, думку прокурора про необхідність часткового задоволення
скарги захисника і пом'якшення ОСОБА_6 покарання із застосуванням
положень ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до основного покарання,
перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній
скарзі захисника доводи, колегія суддів вважає, що ця скарга
задоволенню не підлягає.
Висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_6 у вчиненні
ним злочину при зазначених у вироку обставинах відповідають
дослідженим у судовому засіданні доказам.
Iз матеріалів даної справи видно, що як у ході досудового
слідства, так і під час розгляду справи судом першої інстанції
засуджений ОСОБА_6, визнаючи себе винуватим, не заперечував того
факту, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої загинув
ОСОБА_7, сталася з його вини і що наїзд на потерпілого мав місце
на нерегульованому пішохідному переході.
Відповідно до змісту ст. 64 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
показання
ОСОБА_6 є доказом по справі. Ні у ході досудового слідства, ні під
час дослідження доказів у судовому засіданні не було встановлено
будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність показань
ОСОБА_6 або вказували на те, що такі показання він дав у
результаті застосування до нього недозволених методів
розслідування.
Об'єктивно достовірність показань ОСОБА_6 підтверджується
іншими, дослідженими судом першої інстанції доказами. Так, дані
протоколу огляду місця події та долучених до нього відповідних
документів указують на те, що ДТП сталось на нерегульованому
пішохідному переході, позначеному відповідним дорожнім знаком
"пішохідний перехід".
Зокрема, дані цих же документів та протоколу пред'явлення для
впізнання свідчать про те, що на проїзній частині на відстані 1,3
м. від тротуару та 5,1 м. від місця знаходження знаку "пішохідний
перехід" знаходились окуляри потерпілого ОСОБА_7
Iз показань потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видно, що під час
зустрічі з ОСОБА_6, яка мала місце після ДТП, у бесіді з ними
засуджений теж підтверджував факт вчинення ним наїзду на їхнього
сина на пішохідному переході.
Як свідчать матеріали справи, під час досудового слідства та
розгляду справи судом першої інстанції по справі не виникало
питань, пов'язаних з безпосереднім з'ясуванням обставин наїзду на
потерпілого, для вирішення яких потрібні були б наукові, технічні
або інші спеціальні знання. Крім того, із матеріалів даної справи
видно, що під час досудового слідства вживались відповідні заходи
для об'єктивного та повного дослідження обставин справи, у тому
числі по встановленню можливих очевидців ДТП для допиту їх як
свідків.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необгрунтованими і
такими, що суперечать матеріалам справи посилання у скарзі
захисника на безпідставність засудження ОСОБА_6, на неповноту та
однобічність слідства, які, як це видно із змісту касаційної
скарги, захисник відносить до істотних порушень
кримінально-процесуального закону.
Дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд
першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність
винності ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, кваліфікувавши його дії
за ст. 286 ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Правильність такого рішення суду не спростовують і не
ставлять під сумнів висновки спеціаліста, долучені до касаційної
скарги захисника, враховуючи зміст цих висновків.
Що стосується призначеного ОСОБА_6 як основного, так і
додаткового покарання, то вирішення цього питання апеляційним
судом, як видно із мотивувальної частини вироку, є мотивованим,
аргументованим і відповідає положенням, передбаченим ст. 65 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки апеляційною інстанцією було
враховано ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину,
встановлені по справі дані, що характеризують особу засудженого, а
також обставини, які пом'якшують покарання.
Підстав для пом'якшення ОСОБА_6 покарання колегія суддів не
вбачає.
У результаті перевірки матеріалів справи не встановлено
істотних порушень закону, передбачених ст. 370 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, які перешкодили чи могли перешкодити суду розглянути
справу і постановити законний вирок.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
ухвалила:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишити без задоволення,
а вирок апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2007 року щодо
ОСОБА_6 - без зміни.
Судді:
Паневін В.О. Косарєв В.I. Федченко О.С.