У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Коновалова В.М.,
суддів
Пивовара В.Ф., Мороза М.А.
розглянула у судовому засіданні 5 липня 2007 року в м. Києві
кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1,
потерпілої ОСОБА_2 та касаційним поданням прокурора, який брав
участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу
Апеляційного суду Тернопільської області від 2 серпня 2006 року
щодо ОСОБА_1
Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області
від 2 червня 2006 року засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
не судимого,
за ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 10 років
позбавлення волі.
За вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 6 січня 2006 року
у будинку потерпілого ОСОБА_3 у с. Мілівці Чортківського району
Тернопільської області, перебуваючи у стані алкогольного
сп'яніння, під час сварки на грунті особистих неприязних
стосунків, із метою вбивства наніс потерпілому значну кількість
ударів руками й ногами в голову, обличчя та інші частини тіла, чим
заподіяв смерть ОСОБА_3
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 2 серпня
2006 року вирок змінено, дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 1 ст.
115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 119 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
і призначено покарання: за ч. 1 ст. 122 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 119 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
5 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів - 5 років
позбавлення волі.
Згідно ухвали суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 умисно
наніс удари ОСОБА_3, спричинивши йому тілесні ушкодження середньої
тяжкості, які не знаходяться у прямому причинно-наслідковому
зв'язку з настанням смерті, але безперечно сприяли настанню смерті
від інфаркту міокарда. тобто учинив убивство потерпілого з
необережності.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити
постановлені щодо нього судові рішенні і пом'якшити призначене
покарання, застосувавши ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування
ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий
апеляційний розгляд зв'язку з неправильним застосуванням
кримінального закону. Посилається на те, що умисел засудженого був
спрямований на умисне вбивство потерпілого. Зазначає, що суд
апеляційної інстанції не врахував кількість та локалізацію
тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_3, механізм їх заподіяння та
суб'єктивне ставлення засудженого до наслідків своїх дій.
Доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 аналогічні
доводам касаційного поданням прокурора.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних
скарг та подання, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не
підлягають.
Доводи у касаційному поданні та касаційній скарзі потерпілої
ОСОБА_2 про те, що дії ОСОБА_1 кваліфіковано неправильно,
необгрунтовані і спростовуються наведеними в ухвалі доказами.
Згідно даних висновку судово-медичної експертизи смерть
потерпілого настала від гострого інфаркту міокарда, що розвинувся
на фоні загального атеросклерозу. Усі виявлені на тілі потерпілого
ушкодження відносяться до категорій легких та середньої тяжкості
тілесних ушкоджень, не знаходяться у прямому причинному зв'язку з
настанням смерті, але вони безперечно сприяли більш швидкому
настанню смерті від інфаркту міокарда. За умови відсутності у
ОСОБА_3 інфаркту міокарда він з усіма отриманими тілесними
ушкодженнями залишився би живим.
Висновок апеляційного суду про те, що умисел ОСОБА_1 був
направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 без мети
позбавлення його життя, грунтується на сукупності зібраних у
справі доказів і є правильним.
Так, на досудовому слідстві й у судовому засіданні ОСОБА_1
стверджував, що не мав наміру вбивати ОСОБА_3, після побиття
намагався викликати швидку допомогу. Про наявність у потерпілого
такого захворювання, як інфаркт міокарда, обізнаний не був.
Про відсутність у ОСОБА_1 умислу на умисне вбивство свідчить
те, що засуджений не продовжував побиття потерпілого до настання
його смерті, хоча ніяких перешкод до цього не було, а побивши
його, залишив у будинку, що підтверджує відсутність наміру вбити
потерпілого.
Тому правильність застосування апеляційним судом
кримінального закону - кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ч.
1 ст. 122, ч. 1 ст. 119 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
сумнівів не
викликає.
Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень
кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування
постановлених у справі судових рішень.
Твердження у скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що йому
призначено занадто суворе покарання, є безпідставними.
Як убачається з постановлених судових рішень, при призначенні
ОСОБА_1 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані
про його особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання,
зокрема те, що він раніше не судимий, щире розкаявся у вчиненому
та сприяв розкриттю злочину, але злочин учинив у стані
алкогольного сп'яніння, і обрав покарання, яке є обгрунтованим,
необхідним та достатнім для виправлення засудженого та
попередження нових злочинів.
Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 до касаційного
розгляду відсутні.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
у задоволенні касаційного подання прокурора, касаційних скарг
засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 відмовити.
С у д д і :
Коновалов В.М. Мороз М.А. Пивовар В.Ф.