У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Редьки А.I.
суддів
Кривенди О.В., Заголдного В.В.
за участю прокурора
Микитенка О.П.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві, 5 липня 2007 року
кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та
захисника ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Донецької області від
2 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1.
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від
15 травня 2006 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
уродженець м. Маріуполя Донецької області,
раніше судимий 29 грудня 2000 року
Орджонікідзевським районним судом
м. Маріуполя за ст. 101 ч. 3 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р.
на 7 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений
умовно-достроково 20 травня 2005 року на 2 роки
5 місяців 28 днів, засуджений
- за ст. 142 ч. 3 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. на 8 років
позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;
- за ст. 263 ч. 1 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. на 3 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 42 ч. 1 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. за
сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань,
остаточно визначено покарання 8 років 6 місяців позбавлення волі з
конфіскацією всього належного йому майна.
Відповідно до ст. 42 ч. 3 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. за
сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань,
частково приєднано до знову призначеного покарання, покарання за
вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 29
грудня 2000 року та остаточно визначено покарання 9 років
позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
ОСОБА_1 також засуджений за ст. 187 ч. 4 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. на 9 років позбавлення волі з конфіскацією
всього належного йому майна.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. до
знову призначеного покарання частково, у виді 2 років позбавлення
волі, приєднано покарання, призначене цим вироком за ознаками ст.
42 ч. 3 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. та остаточно визначено
покарання 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього
належного йому майна.
Вищезазначеним вироком також засуджені ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6 за ряд злочинів до покарань у виді позбавлення
волі.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 2 жовтня 2006
року вирок місцевого суду від 15 травня 2006 року щодо засуджених
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без зміни.
Цей же вирок за апеляцією прокурора в частині призначення
покарання засудженому ОСОБА_1 скасований і постановлений новий
вирок Апеляційним судом Донецької області від 2 жовтня 2006 року,
яким ОСОБА_1 засуджений:
- за ст. 142 ч. 3 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. на 8 років
позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;
- за ст. 263 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. на 3 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 42 ч. 1 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. за
сукупністю злочинів остаточно визначено 8 років 6 місяців
позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р. за
сукупністю злочинів остаточно визначено 9 років позбавлення волі з
конфіскацією всього належного йому майна.
ОСОБА_1 визнаний винним і йому призначено покарання за ст.
187 ч. 4 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. 9 років позбавлення волі з
конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. до
знову призначеного покарання частково, у виді 2 років позбавлення
волі, приєднано покарання невідбуте за попереднім вироком і
остаточно визначено покарання 11 років позбавлення волі з
конфіскацією всього належного йому майна.
ОСОБА_1 засуджений за те, що він 21 березня 1999 року,
приблизно о 7 годині 30 хвилин, разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
озброївшись газовим пістолетом, умисно, за попереднім зговором
групою осіб, шляхом обману проникли у АДРЕСА_1, де, із
застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я
потерпілої ОСОБА_7, заволоділи її майном на суму 600 грн.
Крім того, вони ж, 29 жовтня 1999 року, приблизно о 8 годині
30 хвилин, озброївшись обрізом мисливської рушниці, умисно, за
попереднім зговором групою осіб, шляхом обману проникли у
АДРЕСА_2, де, з погрозою застосування насильства, небезпечного для
життя та здоров'я потерпілої ОСОБА_8, погрожуючи їй вбивством,
заволоділи майном останньої на суму 15788 грн.
18 липня 2005 року, приблизно о 14 годині 20 хвилин, ОСОБА_1
разом з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, надігнувши маски та перчатки,
умисно, за попереднім зговором групою осіб, шляхом обману проникли
в АДРЕСА_3, де, з погрозою застосування насильства, небезпечного
для життя та здоров'я потерпілої ОСОБА_9, погрожуючи вбивством,
заволоділи її майном на суму 49041 грн. 27 коп.
Крім того ОСОБА_1 засуджений за незаконне носіння і
зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу,
яке мало місце в жовтні 1999 року.
У касаційних скаргах:
- засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду змінити,
визнавши його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.
142 КК України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
року та ч. 1 ст. 263 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року і пом'якшити призначене за цими статтями
покарання. В частині його засудження за ч. 4 ст. 187 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
вирок скасувати, а справу закрити;
- захисник ОСОБА_2 просить вирок апеляційного суду щодо
ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд,
посилаючись на те, що доказів вини підзахисного по епізоду
розбійного нападу щодо ОСОБА_9 не знайдено, а під час досудового
слідства до ОСОБА_1 застосовувалися недозволені методи ведення
слідства.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора,
який просив вирок апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_1
за ч. 1 ст. 263 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
скасувати, а справу закрити
у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до
кримінальної відповідальності, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що
касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за викладених у
вироку обставин, доведена об'єктивними доказами, які зібрані у
передбаченому законом порядку і належним чином оцінені судом.
Сам засуджений ОСОБА_1 визнав себе винним у розбійних нападах
на потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Заперечував свою причетність до
розбою щодо потерпілої ОСОБА_9.
Крім того, винуватість ОСОБА_1 у вчинених злочинах, за які
він засуджений, підтверджується показаннями потерпілих, які
стверджували, що стосовно них вчинялися розбійні напади групою
осіб, які були в масках, зі зброєю, з ножем, з погрозами вбивства.
Ці показання також підтвердили й свідки - чоловіки потерпілих.
З висновків судово-медичних експертиз убачається, що
потерпілим засудженими заподіювалися тілесні ушкодження під час
вчинення розбійних нападів.
Як видно з висновку судово-криміналістичної експертизи обріз
мисливської рушниці, який застосовувався під час вчинення злочинів
відноситься до вогнестрільної зброї.
Посилання в касаційних скаргах про незаконність засудження
ОСОБА_1 за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_9 є безпідставними,
оскільки під час досудового слідства він неодноразово давав чіткі,
послідовні показання про свою участь в розбої щодо ОСОБА_9,
визнаючи повністю свою вину.
Необгрунтованими є також доводи захисника про застосування
стосовно нього недозволених методів слідства з боку працівників
міліції. Як убачається з постанови в.о. прокурора м. Маріуполя від
7 квітня 2006 року в порушенні кримінальної справи щодо
співробітників Маріупольського ГУ УМВС України в Донецькій області
відмовлено на підставі ст. 6 п. 2 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Злочинні дії ОСОБА_1 за ст. 142 ч. 3 КК України 1960
( 2001-05 ) (2001-05)
р., за ст. 187 ч. 4 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р.
судом кваліфіковані правильно.
Що ж до засудження ОСОБА_1 за ст. 263 ч. 1 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. то колегія суддів вважає його необгрунтованим,
оскільки, як убачається з матеріалів справи, цей злочин ним був
учинений у 1999 році. За злочин, передбачений ч. 1 ст. 101 КК
України 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
р., який він скоїв в травні 2000 року,
ОСОБА_1 був засуджений Орджонікідзевським районним судом м.
Маріуполя 29 грудня 2000 року на 7 років 6 місяців позбавлення
волі і умовно-достроково звільнений 20 травня 2005 року. Після
чого, 18 липня 2055 року ОСОБА_1 вчинив злочин за ч. 4 ст. 187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Оскільки обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 за
ч. 1 ст. 263 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року був постановлений
без урахування закінчення строку давності притягнення до
кримінальної відповідальності, то вирок у цій частині підлягає
скасуванню, а справа закриттю.
Покарання ОСОБА_1у призначено у відповідності з вимогами ст.
65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, з урахуванням ступеню тяжкості вчинених
ним злочинів, даних про особу винного та обставин, які пом'якшують
та обтяжують покарання.
Підстав для пом'якшення йому покарання колегія суддів не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2
залишити без задоволення.
В порядку ст. 395 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
вирок Апеляційного
суду Донецької області від 2 жовтня 2006 року стосовноОСОБА_1 в
частині його засудження за ч. 1 ст. 263 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
скасувати, а справу закрити у зв'язку з закінченням строків
давності.
У решті цей вирок залишити без зміни.
Судді:
Редька А.I. Кривенда О.В. Заголдний В.В.