У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого
Синявського О.Г.
суддів
Пекного С.Д., Таран Т.С.
розглянула в судовому засіданні в м.Києві " 3 " липня 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
Генерального прокурора України на вирок Козятинського
міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2006 року,
яким
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
громадянка України, пенсіонерка,
не судима,
засуджена:
- за ч.1 ст.310 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 місяці арешту;
- за ч.2 ст.307 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення
волі з конфіскацією майна.
Відповідно до ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, шляхом поглинення
менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено 5 років
позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
звільнено ОСОБА_1
від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки та
відповідно до п.3 ст.76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покладено на неї
обов'язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про
зміну місця проживання.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
ОСОБА_1 визнана винною в тому, що вона навесні 2005 року на
присадибній ділянці в с.Блажіївка Козятинського району незаконно
посіяла і вирощувала снотворний мак, а вчинивши цей злочин, у
жовтні 2005 року незаконно придбала, виготовила, зберігала у себе
вдома у великому розмірі - 2427 г з метою збуту та збула 10 г
особливо небезпечного наркотичного засобу - макової соломи.
У касаційному поданні прокурор просить вирок змінити
виключити з нього вказівку суду про застосування до ОСОБА_1
додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, оскільки згідно
з п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня
2003 року "Про практику призначення судами кримінального
покарання" ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
, конфіскація майна як додаткове
покарання не може бути призначена при звільненні особи від
відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
).
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне
подання задоволенню не підлягає.
Дійсно у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального
покарання" ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
зазначено, що вирішуючи питання про
застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий
вид додаткового покарання призначається лише у випадках,
спеціально передбачених в Особливій частині КК, за тяжкі та
особливо тяжкі корисливі злочини, і конфіскація майна як додаткове
покарання не може бути призначена при звільненні особи від
відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК).
Однак конфіскація майна як додаткове покарання призначена
судом ОСОБА_1 не при звільненні її від відбування покарання з
випробуванням, а відповідно до вимог ст.59 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
внаслідок засудження її за тяжкий корисливий злочин - за ч.2
ст.307 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, у санкції якої конфіскація майна
передбачена як обов'язкове додаткове покарання. Положення ст.77 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, яка встановлює вичерпний перелік додаткових
покарань, які суд може застосувати у разі звільнення особи від
відбування покарання з випробуванням, і до якого не входить такий
вид як конфіскація майна, судом у даній справі не застосовувались.
Отже додаткове покарання призначене ОСОБА_1 відповідно до вимог
кримінального закону.
Водночас у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального
покарання" ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
, як і в ст.59 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
наголошено, що у вироку має бути зазначено, чи конфіскується все
майно чи його частина (в останньому випадку треба уточнити, яка
саме частина, або перелічити відповідні предмети). У вироку
Козятинського місцевого суду не зазначено, чи все майно, чи яку
саме його частину конфісковано у ОСОБА_1, однак подання із цього
приводу не вносилось.
Крім того, у резолютивній частині вироку зазначено, що суд
звільняє ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, однак
не конкретизовано, від якого саме покарання звільнено засуджену,
оскільки їй призначено два види покарання, а звільнення особи від
покарання у вигляді конфіскації майна статтею 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
не передбачено. Проте у касаційному поданні не
звернуто уваги на зазначені факти, колегія ж суддів зобов'язана
вихйти за межі касаційних вимог лише у випадках, коли задоволення
скарги чи подання дає підстави для прийняття рішення на користь
інших засуджених, від яких не надійшли скарги або щодо яких не
внесено подання.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для
внесення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 у касаційний розгляд
з метою скасування вироку щодо неї з мотивів, наведених у поданні
прокурора.
Керуючись ст.394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
,
у х в а л и л а :
відмовити в задоволенні касаційного подання заступника
Генерального прокурора України.
судді:
Синявський О.Г. Пекний С.Д. Таран Т.С.