Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий), Єрьоміна А.В., Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (правонаступник Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України) Хафусової Владислави Вячеславівни, Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби Маріупольського МУЮ Донецької області (далі - Реєстраційна служба), державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (правонаступник Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України) Хафусової В.В. (далі - Реєстратор), Маріупольського МУЮ Донецької області, Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування рішення Реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 1 квітня 2015 року № 20422113, зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначав, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 червня 2011 року за ним визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, однак Реєстратор відмовив у реєстрації цього права.

Посилаючись на протиправність оскаржуваного рішення Реєстратора та відсутність підстав для відмови у державній реєстрації права власності, просив визнати незаконним та скасувати рішення Реєстратора від 1 квітня 2015 року № 20422113 та зобов'язати зареєструвати за ним право власності на квартиру на підставі судового рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 червня 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано частково недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло від 14 квітня 2010 року на ім'я ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину цієї квартири. Рішення набрало законної сили 11 липня 2011 року.

27 березня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Реєстраційної служби з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якій просив зареєструвати право власності на квартиру.

До заяви позивачем додано такий перелік документів: рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 червня 2011 року, технічний паспорт № 40842, виданий КП "Маріупольське БТІ" 10 березня 2015 року.

На підставі вказаних документів та відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Реєстратором прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 1 квітня 2015 року № 20422113.

В обґрунтування рішення, Реєстратором зазначено, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, а саме, щодо заявленої до реєстрації квартири наявний активний запис про арешт відповідно до відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Крім того, відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно щодо заявленої до реєстрації квартири наявний актовий запис про право власності за іншим власником.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що приймаючи спірне рішення Реєстратор діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-VI "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-VI (1952-17) ) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-VI державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону № 1952-VI встановлено, що на державного реєстратора покладається обов'язок встановити факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав, перш ніж приймати рішення про державну реєстрацію.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-VI у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону (державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.).

За приписами пункту 94 Порядку під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння державного мита та/або перенесення відомостей із зазначених реєстрів до Державного реєстру прав.

Пунктом 95 Порядку встановлено, що державний реєстратор встановлює наявність (відсутність) записів про: державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі прав; обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно або іпотеки у Державному реєстрі прав; обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; обтяження податковою заставою речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, порядок доступу до якого встановлює Мін'юст, - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Реєстратор, виконуючи обов'язок, покладений на неї положеннями Закону № 1952-VI (1952-17) та Порядку, встановила наявність станом на 1 квітня 2015 року в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про обтяження - активного запису про арешт квартири АДРЕСА_1, накладеного ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 23 червня 2010 року та зареєстрованого 13 квітня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 права власності ОСОБА_7 на 1/1 квартири.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність рішення Реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Посилання позивача на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2015 року, якою скасовано ухвала суду щодо накладення арешту на квартиру, не спростовує правильність рішення Реєстратора.

Так, припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, що передбачено Законом № 1952-VI (1952-17) та Порядком.

ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2015 року є підставою для державної реєстрації припинення обтяження речових прав на квартиру, а не доказом відсутності обтяження речових прав на це майно.

Станом на 1 квітня 2015 року державна реєстрація припинення арешту на квартиру станом на час звернення позивача із заявою проведена не була.

В переліку документів, які позивач подав до Реєстраційної служби, ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2015 року відсутня.

Крім того, як встановлено судами, рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 8 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 4 грудня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 року.

Таким чином, фактично існує спір про право власності на квартиру між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, який не може вирішуватися шляхом подання адміністративного позову про вчинення реєстраційних дій.

За таких обставин, суди попередніх інстанції обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати оскаржувані рішення такими, що прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.