У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Пивовара В.Ф.,
суддів
Гошовської Т.В., Мороза М.А.
за участю прокурора
Матюшевої О.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 червня 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Донецької області на вирок Орджонікідзевського районного
суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2006 року щодо
ОСОБА_1
Цим вироком
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
громадянина України,
раніше судимого 15 серпня 2000 року за ч. 3 ст. 140 КК
України (в редакції 1960 ( 2001-05 ) (2001-05)
року) на 3 роки позбавлення
волі з конфіскацією майна, звільненого 30 квітня 2003 року
умовно-достроково на 3 місяці 19 днів,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
звільнено від
відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки,
з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4
ч. 1 ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого
ОСОБА_2. на відшкодування матеріальної шкоди 1 035 грн. 05 коп.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 13 липня 2005 року приблизно
о 22 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за
попередньою змовою із невстановленою в ході слідства особою,
матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, біля будинку
IНФОРМАЦIЯ_2 умисно, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним
для життя та здоров'я потерпілого та, спричинивши йому легкі
тілесні ушкодження, повторно, відкрито викрав майно ОСОБА_2. на
загальну суму 1 051 грн. 55 коп. та з місця злочину втік.
У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи правильність
кваліфікації дій ОСОБА_1, просить вирок щодо нього скасувати, а
справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку із
невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого
злочину та особі винного внаслідок його м'якості. При цьому
посилається на те, що, звільняючи ОСОБА_1 від відбуття покарання з
випробуванням, суд, хоча зазначив у вироку, але фактично не
врахував дані про особу винного, який раніше судимий за вчинення
корисливого злочину, за місцем проживання характеризується
посередньо та ніде не працює. Також зазначає, що, судом
безпідставно враховано як пом'якшуючу обставину те, що ОСОБА_1.
зобов'язався відшкодувати потерпілому спричинену ним шкоду,
оскільки за вироком суду останній повинен у будь-якому разі її
відшкодувати. Крім того, на час винесення вироку суду минуло п'ять
місяців після вчинення зазначеного злочину, але реальних заходів
на відшкодування шкоди ОСОБА_1 не було вжито.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала
касаційне подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши
доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов
обгрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у
вчиненні злочину. Такий висновок грунтується на зібраних у
встановленому законом порядку та перевірених судом доказах і в
касаційному поданні не заперечується.
За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1
за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковано правильно, що
також не оспорюється.
Що стосується покарання, то воно призначене судом з
урахуванням ступеня тяжкості вчиненого засудженим злочину та даних
про його особу, із яких убачається, що ОСОБА_1. є молодою людиною,
несудимий, на спецобліках не перебуває, позитивно
характеризується, має на утриманні малолітню дитину, повністю
визнав вину та щиро розкаявся (а. с. 84-90).
Врахувавши наведені обставини, суд дійшов правильного
висновку про можливість призначення ОСОБА_1. покарання без
позбавлення волі із застосуванням вимог статей 75, 76 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
За таких обставин, посилання прокурора на те, що засуджений
не відшкодував матеріальну шкоду, не є підставою вважати, що суд
необгрунтовано застосував ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Разом із цим, твердження прокурора, що суд безпідставно
послався на те, що засуджений зобов'язується відшкодувати завдану
потерпілому шкоду, як на пом'якшуючу покарання обставину є
обгрунтованими.
Відповідно до вимог кримінального закону відшкодування шкоди,
завданої злочином є обов'язком засудженого. Якщо ця шкода
відшкодована добровільно, то згідно з п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
ця обставина визнається такою, що пом'якшує покарання.
Як убачається з матеріалів справи, на час постановлення
вироку засуджений шкоду потерпілому не відшкодував.
За таких обставин, із мотивувальної частини вироку підлягає
виключенню посилання суду на таку пом'якшуючу покарання обставину,
як те, що засуджений зобов'язується повністю відшкодувати завдану
шкоду.
Керуючись статтями 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів,
у х в а л и л а:
касаційне подання заступника прокурора Донецької області
задовольнити частково.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя
Донецької області від 13 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1 з м і н и т
и: виключити з мотивувальної частини вироку посилання на те, що
засуджений зобов'язується повністю відшкодувати завдану шкоду, як
на обставину, що пом'якшує покарання.
У решті цей вирок залишити без зміни.
с у д д і:
Пивовар В.Ф. Гошовська Т.В. Мороз М.А.