У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кравченка К.Т.,
суддів
Гошовської Т.В., Канигіної Г.В.
за участю прокурора
Кривов'яза Я.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 червня 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який
брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та
касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду
Житомирської області від 1 березня 2007 року.
Цим вироком засуджено
ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1 року народження, українця, громадянина
України, несудимого,
за ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на
12 років позбавлення волі; ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 13 років позбавлення волі; пунктами 7, 13
ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до довічного позбавлення волі;
ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення волі; ч.
2 ст. 146 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів ОСОБА_2 призначено довічне позбавлення волі.
За ч. 2 ст. 263 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_2 виправдано за
недоведеністю його участі у вчиненні злочину.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на
відшкодування матеріальної шкоди 20 555 грн. 74 коп. і моральної -
100 000 грн.; на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди
50 000 грн.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при МВС
України в Житомирській області 902 грн. 12 коп. судових витрат.
Як визнав суд, ОСОБА_2 вчинив злочини за таких обставин.
12 квітня 2003 року приблизно о 2 годині 30 хвилин ОСОБА_2 у
стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи неподалік кафе
"Станіслав", розташованого в IНФОРМАЦIЯ_2 Богородчанського району
Iвано-Франківської області, разом з особою, щодо якої матеріали
справи виділені в окреме провадження, грубо порушуючи громадський
порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства, без причини
пристали до потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та біля вхідних дверей
указаного кафе розпочали з ними бійку. У подальшому на грунті
виниклого конфлікту ОСОБА_2, із хуліганських спонукань, вирішив
умисно вбити ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Iз цією метою, маючи намір убити
двох осіб, ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_5 та завдав йому декілька
ударів ножем у черевну порожнину та тулуб. Після чого, продовжуючи
свої злочинні дії, ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_6, якому також завдав
декілька ударів ножем у черевну порожнину та тулуб. Смерть ОСОБА_6
настала від проникаючих ран грудної та черевної порожнини з
пошкодженням діафрагми, печінки, дванадцятипалої кишки та тонкої
кишки, масивних крововиливів у легенях та печінці. Смерть ОСОБА_5
не настала, оскільки останньому вчасно була надана медична
допомога.
15 травня 2006 року приблизно о 14 годині ОСОБА_2 за
попередньою змовою із ОСОБА_7, кримінальна справа щодо якого
закрита у зв'язку зі смертю, перебуваючи у гаражному приміщенні,
розташованому по АДРЕСА_1, із застосуванням до потерпілого ОСОБА_8
насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров'я
останнього, відкрито заволодів його майном на загальну суму 49
грн. 80 коп. Після чого, із метою примусити ОСОБА_8 до виконання
цивільно-правових зобов'язань, ОСОБА_2 зв'язав липкою стрічкою
руки та ноги потерпілого та зачинив на запірні пристрої ворота
гаража, чим незаконно на 2 години позбавив останнього волі.
30 травня 2006 року у вечірній час ОСОБА_2 у стані
алкогольного сп'яніння, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_7 у
квартирі АДРЕСА_2, під час суперечки, яка виникла на грунті
раптової неприязні, з метою умисного вбивства декілька разів
ударив потерпілого ОСОБА_7 ножем у шию. Смерть ОСОБА_7 настала на
місці події від проникаючих колото-різаних поранень шиї з
пошкодженням дихальних шляхів та кровоносних судин, масивної
крововтрати.
У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування
вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з
невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та
неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні
покарання. При цьому посилається на необгрунтоване виправдання
ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 263 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а також на те, що
суд, визнавши засудженого винним у закінченому замаху на умисне
вбивство з хуліганських мотивів та закінченому замаху на умисне
вбивство двох осіб, неправильно призначив покарання за окремими
пунктами цієї статті, зокрема, за ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
. На думку прокурора, суд повинен був
призначити покарання за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого
ставить питання про зміну вироку. Вказує, що винність ОСОБА_2 у
вчиненні замаху на умисне вбивство ОСОБА_5 з хуліганських мотивів
та умисному вбивстві ОСОБА_6 з хуліганських мотивів, а також
замаху на умисне вбивство двох осіб недоведена, а тому його дії у
цій частині підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 296 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. Крім цього, захисник вказує на безпідставність
засудження ОСОБА_2 за вчинення грабежу та умисного вбивства
ОСОБА_7, а тому вирок у цій частині підлягає скасуванню із
закриттям провадження у справі. При цьому посилається, що у справі
допущені неповнота та однобічність дослідження обставин справи,
вирок грунтується на доказах, які одержані з порушенням закону,
зокрема, прав засудженого, а тому не можуть бути взяті до уваги. З
урахуванням наведеного, захисник просить призначити ОСОБА_2 за
сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та ч. 2 ст. 146 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покарання в
межах санкцій цих статей.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав
касаційне подання та заперечував проти задоволення касаційної
скарги захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи, викладені у касаційному поданні та касаційній скарзі,
колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню
частково, а касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає з
наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні
злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам
справи, обгрунтований сукупністю доказів, розглянутих у судовому
засіданні, наведених у вироку і належно оцінених судом, і є
правильним.
Вчинення замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_5 з
хуліганських мотивів та умисного вбивства потерпілого ОСОБА_6 з
хуліганських мотивів, а також замаху на умисне вбивство двох осіб.
Так, згідно з показаннями ОСОБА_2 на досудовому слідстві, у
тому числі в присутності захисника, він визнавав факт спричинення
ножем під час бійки, яка мала місце у квітні 2003 року біля кафе
"Станіслав" у IНФОРМАЦIЯ_2 Iвано-Франківської області, тілесних
ушкоджень двом незнайомим йому чоловікам, один із яких помер.
Слід зазначити, що ці показання ОСОБА_2 давав у червні 2006
році, тобто під час розслідування щодо нього кримінальної справи
за фактами вчинення ним злочинів на території м. Житомира. Отже,
про вчинення ОСОБА_2 злочинів на території Iвано-Франківської
області слідчому прокуратури м. Житомира стало відомо від самого
засудженого при обставинах, які виключали можливість будь-якого
тиску на нього.
Той факт, що ОСОБА_2 був допитаний слідчим прокуратури м.
Житомира в якості свідка, у той час, коли в провадженні СВ
Богородчанського РВ УМВС України Iвано-Франківської області
знаходилась кримінальна справа, порушена 29 квітня 2003 року щодо
ОСОБА_2 за фактом заподіяння ним тілесних ушкоджень ОСОБА_5 та
ОСОБА_6, не є, з урахуванням раніше наведеного, підставою для
визнання вказаних показань ОСОБА_2 недопустимим доказом, здобутим
з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, як про
це ставиться питання у касаційній скарзі.
У подальшому ОСОБА_2 відмовився від цих показань і заявив, що
був присутнім під час указаної бійки, але участі у ній не приймав
та не застосовував ніж.
Після ретельної перевірки суд обгрунтовано визнав
достовірними показання ОСОБА_2 щодо обставин вчинення ним замаху
на умисне вбивство ОСОБА_5 та умисного вбивства ОСОБА_6
Про достовірність зазначених показань ОСОБА_2, а отже, про
доведеність його вини, свідчать такі наведені у вироку докази.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_5 послідовно стверджував, що саме
під час бійки з ОСОБА_2 відчув удари ножем.
Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_9- батьки загиблого ОСОБА_6,
підтвердили, що при спілкуванні з сином у лікарні, останній
указував, що його били двоє осіб: ОСОБА_10 - ногами, а ОСОБА_2 -
ножем.
Як убачається з послідовних показань свідка ОСОБА_10, у бійці
приймали участь він, ОСОБА_2, ОСОБА_6 і ОСОБА_5. Після бійки він
бачив в руках ОСОБА_2 ніж із викидним лезом.
З досліджених у судовому засіданні показань свідків
ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16
убачається, що ОСОБА_2 приймав безпосередню участь у бійці. При
цьому свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 бачили як ОСОБА_2 наносив
ОСОБА_3 удари в ділянку живота знизу вверх та чули як потерпілий
кричав, що у того, хто його бив, ніж.
Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність
показань потерпілих і свідків і свідчили про те, що вони
обмовляють засудженого ОСОБА_2 не встановлено. Не вказує на такі
дані й захисник у касаційній скарзі.
Таким чином, наведені докази підтверджують участь ОСОБА_2 у
бійці та застосування ним ножа як відносно ОСОБА_5, так і відносно
ОСОБА_9 і спростовують доводи касаційної скарги про недоведеність
винуватості засудженого.
З висновків судово-медичних експертиз убачається, що у
потерпілого ОСОБА_5 виявлено три колото-різані рани, проникаючі в
грудну та черевну порожнини з пошкодженням лівої легені та
діафрагми, що супроводжувалось лівобічним гемопневмотораксом і
ускладнилося розлитим серозним перитонітом та три непроникаючі
колото-різані рани грудної клітки зліва. При дослідженні трупа
ОСОБА_6 виявлені: проникаюча колото-різана рана грудної клітини
справа з пошкодженням міжреберної артерії, проникаюча
колото-різана рана грудної клітки справа з ушкодженням діафрагми
справа і великої долі печінки, проникаючої колото-різаної рани
грудної клітки справа без пошкодження внутрішніх органів,
проникаюча колото-різана рана живота з пошкодженням сальника,
дванадцятипалої та тонкої кишок, м'яких тканин заочеревного
простору та його судин, проникаюча колото-різана рана грудної
клітки зліва ззаду та непроникаюча колото-різана рана в ділянці
грудної клітки зліва зз аду. Зазначені ушкодження утворилися від
дії гострого колючо-ріжучого предмета, яким міг бути й ніж. Смерть
ОСОБА_6 настала від проникаючих ран грудної та черевної порожнин
із пошкодженням діафрагми, печінки, дванадцятипалої та тонкої
кишок. масивних крововиливів у легенях та печінці.
Отже, знаряддя злочину, характер заподіяних тілесних
ушкоджень, їх локалізація та механізм спричинення свідчать, що дії
ОСОБА_2 носили умисний характер і були спрямовані на позбавлення
життя обох потерпілих.
Той факт, що потерпілий ОСОБА_5 залишився живим не є
підставою для висновку про відсутність у ОСОБА_2 умислу на його
вбивство, оскільки з матеріалів справи вбачається, що смерть
потерпілого не настала з причин, що не залежали від волі
засудженого.
Що стосується мотивів дій ОСОБА_2, то у касаційній скарзі
захисника не оспорюється хуліганський мотив дій засудженого та
ставиться питання про кваліфікацію дій останнього за цим епізодом
за ч. 2 ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Крім цього, з матеріалів
справи вбачається, що засуджений, не знаючи суті конфлікту, який
виник між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, незважаючи на присутність інших
відвідувачів у кафе, нехтуючи загальнолюдськими правилами
співжиття й нормами моралі, одразу ж почав ножем бити потерпілих,
із якими ніяких стосунків не мав.
За таких обставин висновок суду про те, що ОСОБА_2 вчиняв дії
щодо потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із хуліганських мотивів є
обгрунтованим.
Оцінивши наведені докази в їх сукупності, суд дійшов
правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у замаху
на умисне вбивство ОСОБА_5 та в умисному вбивстві ОСОБА_6 з
хуліганських мотивів, а також замаху на умисне вбивство двох осіб.
Учинення відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_8 та
незаконне позбавлення останнього волі.
Що стосується доведеності винності ОСОБА_2 у незаконному
позбавленні волі потерпілого ОСОБА_8 з корисливих мотивів, за
попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, то це рішення суду фактично не оспорюється і
підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому
законом порядку і досліджених судом, яким надана належна оцінка.
Ці докази детально викладені у вироку.
Посилання у касаційній скарзі на недоведеність винності
ОСОБА_2 у відкритому викраденні майна потерпілого ОСОБА_8 є
безпідставними та спростовуються наведеними у вироку доказами.
Так, із послідовних показань потерпілого ОСОБА_8 вбачається,
що ОСОБА_2, під час дій, пов'язаних із незаконним позбавленням
його (потерпілого) волі, обшукав його кишені та заволодів грошима
в сумі 12 грн. та пачкою цигарок, вартістю 2 грн. 80 коп.
Ці показання потерпілий ОСОБА_8 підтвердив на очній ставці з
ОСОБА_2, а також при відтворенні обстановки та обставин події.
Аналіз показань потерпілого ОСОБА_8 свідчить, що вони щодо
дій ОСОБА_2 суттєвих суперечностей не містять, носять характер
уточнень і доповнень, узгоджуються з даними судово-медичних
експертиз та сумнівів у колегії суддів не викликають.
Те, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 не був
безпосередньо допитаний, не свідчить про допущену судом, як
зазначає захисник, неповноту і неправильність судового слідства,
оскільки суд уживав заходів для виклику в суд зазначеного
потерпілого, але його явка виявилася неможливою з поважних причин,
і це, відповідно до вимог ст. 306 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, дало
суду підстави для оголошення його показань у судовому засіданні,
що суд і зробив, дослідивши таким чином показання потерпілого
ОСОБА_8.
Таким чином, належно дослідивши докази, суд дав їм правильну
оцінку та дійшов обгрунтованого висновку про доведеність
винуватості ОСОБА_2 у відкритому заволодінні майна потерпілого
ОСОБА_8, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя
чи здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою
осіб.
Учинення умисного вбивства ОСОБА_7
Так, згідно з показаннями ОСОБА_2 під час явки з повинною, на
допитах, при дачі судом санкції на його арешт та пояснень
експертам при проведенні судово-психіатричної експертизи, а також
при відтворенні обстановки й обставин події, у тому числі в
присутності захисника, прокурора та понятих на стадії досудового
слідства, він визнавав, що під час його перебування у квартирі
ОСОБА_7 між ними виникла сварка, яка переросла у бійку, а потім
він побачив, що потерпілий лежить на підлозі, а його - ОСОБА_2
руки в крові. Помивши руки, він залишив квартиру.
У подальшому ОСОБА_2 відмовився від цих показань із
посиланням на застосування до нього недозволених методів дізнання
та слідства і заявив, що він непричетний до вбивства ОСОБА_7 При
цьому не заперечував, що 30 травня 2006 року приблизно о 17 годині
заходив до ОСОБА_7, але ніякої сварки та бійки між ними не було.
Після ретельної перевірки суд обгрунтовано визнав
достовірними показання ОСОБА_2 щодо обставин учинення умисного
вбивства ОСОБА_7
Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що ОСОБА_2
написав явку з повинною і дав показання, в яких обмовив себе, є
безпідставними. Ці посилання перевірялися під час судового
слідства й підтвердження не знайшли, про що обгрунтовано зазначено
у вироку. Жодних нових даних, які б свідчили про недозволені
методи слідства в касаційній скарзі не наведено.
Про достовірність зазначеної явки з повинною та зізнань, а
отже, про доведеність вини ОСОБА_2 в умисному вбивстві ОСОБА_7
свідчать такі наведені у вироку докази: показання потерпілої
ОСОБА_4 про те, що останній раз вона бачила чоловіка 30 травня
2006 року з 18 до 19 години; протягом 31 травня намагалася йому
додзвонитися, а 1 червня приблизно о 13 годині 30 хвилин виявила
його мертвим у квартирі, де він проживав; дані протоколу огляду
місця події від 1 червня 2006 року про виявлення трупу потерпілого
з ознаками насильницької смерті, вилучення двох ножів з плямами
бурого кольору, виявлення слідів пальців рук та слідів взуття;
висновки судово-дактилоскопічної експертизи про належність ОСОБА_2
слідів долоней рук, виявлених на місці події; висновки
судово-імунологічної експертизи про наявність на вилучених ножах
крові, яка може походити від ОСОБА_7
Згідно з висновком судово-медичної експертизи при дослідженні
трупу ОСОБА_7 були виявлені такі тілесні ушкодження: різані
поверхневі рани обох кистей, садна колінних суглобів, синці обох
ліктьових суглобів, закритий перелом основної фаланги 5-го пальця
лівої кисті, рана правої вушної раковини, п'ять ран задньої
частини шиї, рани передньої поверхні шиї з пошкодженням гортані,
правої сонної артерії та вени, між хребцевої зв'язки, рани
волосистої частини голови, крововиливі в м'які тканини в ділянці
пошкоджень, а також малокрів'я внутрішніх органів. Тілесні
ушкодження у вигляді ран шиї утворилися від дії предмету, що
володіє ріжучими властивостями з односторонньою заточкою по типу
кухонного ножа, тобто, як від одного, так і іншого ножа, які були
вилучені під час огляду місця події. Смерть ОСОБА_7 настала від
проникаючих колото-різаних поранень шиї з пошкодженням дихальних
шляхів та кровоносних судин, масивної крововтрати в термін від
однієї до декількох діб до моменту дослідження трупу в морзі, яке
мало місце 1 червня 2006 року.
Знаряддя злочину, характер заподіяних тілесних ушкоджень, їх
локалізація та механізм спричинення свідчать, що ОСОБА_2, який
раніше вчинив умисне вбивство ОСОБА_6, умисно позбавив життя
ОСОБА_7
Твердження захисника про те, що згідно даних
судово-криміналістичної експертизи на ножах, вилучених під час
огляду місця події, були виявлені сліди пальців рук, придатні для
ідентифікації, і ці сліди не належать ОСОБА_2, є безпідставними та
спростовуються даними вказаної експертизи, з яких убачається, що
на зазначених ножах слідів пальців рук не виявлено (т. 1 а. с.
134 - 150).
За встановлених судом фактичних обставин подій злочинів дії
ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за пунктами 7, 13 ч. 2 ст. 115, ч.
2 ст. 146, ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Разом із цим, при кваліфікації дій ОСОБА_2 по замаху на
умисне вбивство ОСОБА_5 з хуліганських мотивів і по замаху на
умисне вбивство двох осіб - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 окремо за ч. 2 ст.
15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і ч. 2 ст. 15, п. 1
ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд допустив помилку, яка
призвела до неправильного призначення засудженому покарання за
кожним пунктом цієї статті, на що обгрунтовано звернуто увагу у
касаційному поданні.
Ураховуючи викладене, дії ОСОБА_2 у цій частині підлягають
перекваліфікації з ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 2 ст. 15, пункти 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Таким чином, підстав для зміни вироку та перекваліфікації
дій ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 15 пунктів 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 2
ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а також скасування вироку в
частині засудження ОСОБА_2 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із закриттям
провадження у справі у зв'язку з недоведеністю участі засудженого
у вчиненні цих злочинів, як про це ставиться питання у касаційній
скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Посилання прокурора у касаційному поданні на необгрунтоване
виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, є
безпідставними.
Висновки суду про необхідність виправдання ОСОБА_2
відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам. При цьому,
дослідивши зібрані по справі докази в цій частині, суд дав їм
належну оцінку та навів у вироку грунтовні мотиви прийнятого
рішення, із якими погоджується і колегія суддів.
Порушень норм матеріального чи кримінально-процесуального
закону, які були б підставою для скасування чи зміни вироку, не
встановлено.
При призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції
урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу
та у вироку навів доводи, чому вважає, що засуджений являє собою
особливу небезпеку для суспільства. Рішення суду про призначення
ОСОБА_2 довічного позбавлення волі є переконливим.
Колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення покарання
засудженому, оскільки воно є необхідним і достатнім.
Керуючись статтями 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок апеляційного суду Житомирської області від 1 березня
2007 року щодо ОСОБА_2 змінити: перекваліфікувати його дії з ч. 2
ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та ч. 2 ст. 15,
п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 2 ст. 15, пункти 1,
7 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та призначити йому за цим
законом 13 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15,
пунктами 1, 7 ч. 2 ст. 115, пунктами 7, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.
186, ч. 2 ст. 146 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, визначити ОСОБА_2
остаточне покарання - довічне позбавлення волі.
У решті цей вирок залишити без зміни.
С У Д Д I:
Кравченко К.Т. Гошовська Т.В. Канигіна Г.В.