Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряТитенко М.П. та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідача Килівник Р.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ технології" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 у справі № 826/1850/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ технології" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Січ технології" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0005032207, № 0005042207, № 0005162207 від 02.10.2012.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем на підставі пп. 78.1.11 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, на виконання постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ ДПС у місті Києві від 17.07.2012 та постанови старшого слідчого з особливо важливих справ ГСУ СБУ від 20.06.2012, проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 29.01.2008 по 30.06.2012 при взаємовідносинах з ТОВ "Леміш Груп" та ТОВ "Укртехномас-Сервіс", за результатами якої складено акт № 5875/22-07/35714769 від 10.09.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість";

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0005032207 від 02.10.2012, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 875 360 грн. (з яких: 700 288 грн. - основний платіж та 175 072 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0005042207 від 02.10.2012, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 651 778 грн. (з яких: 521 422 грн. - основний платіж та 130 356 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення № 0005162207 від 02.10.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 38 808 грн.

- на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень набрали законної сили постанова суду від 19.03.2012 у кримінальній справі по обвинуваченню директора ТОВ "Укртехномас-Сервіс" ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 205, ч.2 ст. 358 Кримінального кодексу України, а також вирок суду від 22.05.2012 у кримінальній справі по обвинуваченню директора ТОВ "Леміш Груп" ОСОБА_7 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що поданими позивачем доказами не підтверджено реальність спірних операцій з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктами 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцнм) та ТОВ "Леміш Груп" (як постачальником) укладено договори поставки № 17 від 01.02.2010, № 21 від 19.02.2010, за умовами яких останній зобов'язувався поставити позивачу підшипникову продукцію. Також, між позивачем (як покупцем) та ТОВ "Укртехномас-Сервіс" (як постачальником) укладено договори поставки № 39 від 22.10.2010, № 95 від 22.11.2010, за умовами яких останній зобов'язувався поставити позивачу підшипникову продукцію.

Досліджуючи обставини правомірності декларування позивачем спірних даних податкового обліку по взаємовідносинах з ТОВ "Леміш Груп" та ТОВ "Укртехномас-Сервіс", судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин прийняття товару та його транспортування.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що касаційна скарга позивача не містить будь-яких доводів скаржника на спростування вищезазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про недоведеність позивачем реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Леміш Груп" та ТОВ "Укртехномас-Сервіс", вірно взяли до уваги вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012, якими визнано винним ОСОБА_7 (директор ТОВ "Леміш Груп") у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 205, ч.2 ст. 358 Кримінального кодексу України, та постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 (директор ТОВ "Укртехномас-Сервіс") за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Так, з вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012 вбачається, що, використовуючи ТОВ "Леміш Груп" для прикриття незаконної діяльності, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

У постанові Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012 встановлено, що після створення ТОВ "Укртехномас-сервіс" невстановлені досудовим слідством особи, діючи всупереч положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 207 Цивільного кодексу України, ст. 626, ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 179, ст. 180 Господарського кодексу України, використовували ТОВ "Укртехномас-сервіс" з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини даної справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки цих судів, зроблені за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що обставини реального здійснення спірних господарських операцій ними не підтверджено.

З огляду на вищенаведене, колегія судів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій.

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ технології" залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 залишити без змін.

4. ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .