У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.
суддів
Заголдного В.В. і Жука В.Г.
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 7 червня 2007 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2004 року та ОСОБА_2. на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 1 липня 2005 року,
установила:
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2004 року засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
неодноразово судимого, останнього разу -
22 червня 2001 року за ч. 2 ст. 140 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки шість місяців позбавлення волі,
звільненого 8 серпня 2003 року
умовно-достроково на один місяць,
за ч. 4 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 3 ст. 357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на два роки обмеження волі, за ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на один рік позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно йому призначено дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Цим же вироком було засуджено ОСОБА_2. за ч. 4 ст. 190 і ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і ОСОБА_3- за ч. 4 ст. 190 і ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 127 грн., а також солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2. і ОСОБА_321.202 грн. на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а щодо ОСОБА_2. - направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 1 липня 2005 року засуджено
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2 народження,
неодноразово судимого, останнього разу -
23 червня 1998 року за ч. 3 ст. 213, ст. 102,
ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 142, ст. 42, ст. 43 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на шість років позбавлення волі з конфіскацією
майна та сплатою штрафу в розмірі
100 мінімальних заробітних плат, звільненого
25 липня 2002 року умовно-достроково
на три місяці дванадцять днів,
за ч. 4 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно йому призначено сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути зі ОСОБА_2. на користь ОСОБА_4 21.202 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2005 року вирок щодо ОСОБА_2. залишено без зміни.
Суд визнав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 винуватими у тому, що вони у складі організованої групи, створеної ОСОБА_1, 29 вересня 2003 року разом із ОСОБА_3 і ще двома невстановленими слідством особами завели в оману ОСОБА_4 і заволоділи її АДРЕСА_1. Вони напоїли потерпілу і підписали в неї доручення на розпорядження квартирою. Після цього вивезли ОСОБА_4 за межі м. Києва і, скориставшись викраденими в неї на початку вересня 2003 року ОСОБА_1 паспортом та іншими документами, в період з 30 вересня по 3 грудня того ж року квартиру потерпілої продали за 20.000 доларів США, а майно з цієї квартири на суму 21.202 грн. викрали.
Крім того, ОСОБА_1 15 лютого 2004 року у м. Жашкові Черкаської області у невстановленої слідством особи незаконно на власні потреби придбав 0,845 гр. наркотичного засобу - опію ацетильованого, який незаконно зберігав при собі та перевіз на АДРЕСА_2.
У касаційній скарзі з доповненням до неї засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вирок і ухвалу щодо нього, а справу - закрити за недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованих злочинів. Вважає, що досудове і судове слідство були проведені однобічно, неповно, з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону. Стверджує, що всі докази у справі є сфальсифікованими, він до складу організованої групи не входив і будь-яких злочинів не вчиняв.
Засуджений ОСОБА_1. у своїй касаційній скарзі ставить питання про скасування вироку й ухвали щодо нього та направлення справи на додаткове розслідування. Твердить, що як органом досудового слідства, так і судом було порушено його право на захист. Злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 185 і ч. 3 ст. 357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) , він не вчиняв, обмовив себе, оскільки працівники міліції застосовували до нього недозволені методи ведення слідства. Звертає увагу, що його не ознайомили з матеріалами справи у повному обсязі. Не погоджується з цивільним позовом.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню.
Винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, матеріалами справи доведена.
Обгрунтовуючи свій висновок, суд послався у вироку на показання самих засуджених, які вони неодноразово давали на досудовому слідстві, детально розповідаючи про те, де, коли, з ким і в який спосіб заволоділи квартирою ОСОБА_4
Так, за словами ОСОБА_1, у вересні 2003 року, проживаючи у ОСОБА_4, вони зі ОСОБА_2 і двома іншими особами домовилися заволодіти її квартирою шляхом шахрайства, для цього розробили план, за яким в обумовлений день до потерпілої приїхали ОСОБА_3, який представився квартиронаймачем, і особа, яка представилася помічником нотаріуса. Під видом укладення договору оренди квартири, відібрали від потерпілої доручення на ім'я ОСОБА_3а на право розпорядження її квартирою. За час, коли ОСОБА_4 проживала за межами м. Києва, вони разом зі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продали її квартиру.
Засуджений ОСОБА_2 твердив, що за розробленим планом він мав постійно проживати з потерпілою, наглядати за нею і поїти спиртними напоями, щоб остання при підписанні відповідних документів і після того до продажу її квартири не зрозуміла, що відбувається насправді. Саме тому, будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння, ОСОБА_4 підписала чистий нотаріальний бланк.
Аналогічними були показання ОСОБА_2 і ОСОБА_3а щодо обставин заволодіння квартирою ОСОБА_4 та вивезення її майна.
Ці показання засуджених в деталях збігаються з показаннями потерпілої ОСОБА_4, яка прямо вказала на ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3а як на тих осіб, що, переконавши її у підписанні договору оренди, підсунули на підпис інші документи, внаслідок чого вона залишилася без житла, а крім того, зазначала потерпіла, коли засуджені її вивезли за межі м. Києва, засуджені викрали з квартири все майно, а ОСОБА_1, крім того, заволодів її паспортом та іншими документами.
Крім того, винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні цих злочинів підтверджується сукупністю всіх інших доказів у справі, зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, тими даними, які містяться у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1від 21.10.2003 р. про те, що ОСОБА_3 продав зазначену нерухомість ОСОБА_5 а також іншими доказами, які змістовно наведені у вироках щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 і ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) , а ОСОБА_1, крім того, за ч. 3 ст. 357 і ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14) є правильною.
Покарання кожному із засуджених призначено у відповідності з вимогами закону, воно є необхідним і достатнім для їхнього виправлення і попередження нових злочинів.
Цивільний позов у кримінальній справі вирішено з дотриманням вимог діючого законодавства.
Будь-яких даних про порушення органом досудового слідства чи судом норм кримінального або кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, на які вказують засуджені в касаційних скаргах, не встановлено.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів не знаходить підстав для призначення справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05) .
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05) , колегія суддів
ухвалила:
відмовити засудженим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні касаційних скарг.
Судді:
Заголдний В.В. Редька А.I. Жук В.Г.