У х в а л а
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
                Верховного Суду України у складі:
 
     головуючого, судді
     Редьки А.I.
     суддів
     Заголдного В.В. і Жука В.Г.
     розглянувши в судовому засіданні в м.  Києві  7  червня  2007
року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1
на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2004
року та ОСОБА_2. на вирок Голосіївського районного суду  м.  Києва
від 1 липня 2005 року,
     установила:
     Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 16  грудня
2004 року засуджено
 
     ОСОБА_1,
     IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
     неодноразово судимого, останнього разу -
     22 червня 2001 року за ч. 2 ст. 140 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        
     на два роки шість місяців позбавлення волі,
     звільненого 8 серпня 2003 року
     умовно-достроково на один місяць,
     за ч. 4 ст. 190  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  дев'ять  років
позбавлення  волі  з  конфіскацією  всього  майна,  яке   є   його
власністю, за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на  вісім  років
позбавлення  волі  з  конфіскацією  всього  майна,  яке   є   його
власністю, за ч. 3 ст. 357 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  два  роки
обмеження волі, за ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на один рік
позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          за
сукупністю  злочинів  остаточно  йому  призначено  дев'ять   років
позбавлення  волі  з  конфіскацією  всього  майна,  яке   є   його
власністю.
     Цим же вироком було засуджено ОСОБА_2.  за ч. 4 ст. 190 і  ч.
5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на вісім років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і ОСОБА_3- за  ч.
4 ст. 190 і ч. 5 ст. 185 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  п'ять  років
позбавлення  волі  з  конфіскацією  всього  майна,  яке   є   його
власністю.
     Постановлено стягнути з ОСОБА_1 127 грн., а також солідарно з
ОСОБА_1, ОСОБА_2. і  ОСОБА_321.202  грн.  на  користь  ОСОБА_4  на
відшкодування матеріальної шкоди.
     Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19  травня  2005  року
вирок  щодо  ОСОБА_1  залишено  без  зміни,  а  щодо  ОСОБА_2.   -
направлено на новий судовий розгляд.
     Вироком Голосіївського районного суду м. Києва  від  1  липня
2005 року засуджено
     ОСОБА_2,
     IНФОРМАЦIЯ_2 народження,
     неодноразово судимого, останнього разу -
     23 червня 1998 року за ч. 3 ст. 213, ст. 102,
     ч. 2 ст. 140, ч. 2  ст.  142,  ст.  42,  ст.  43  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        
     на шість років позбавлення волі з конфіскацією
     майна та сплатою штрафу в розмірі
     100 мінімальних заробітних плат, звільненого
     25 липня 2002 року умовно-достроково
     на три місяці дванадцять днів,
     за ч. 4 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  сім  років  шість
місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке  є  його
власністю, за ч. 5 ст. 185 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  сім  років
позбавлення  волі  з  конфіскацією  всього  майна,  яке   є   його
власністю,  а  на  підставі  ст.  70  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          за
сукупністю злочинів остаточно  йому  призначено  сім  років  шість
місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке  є  його
власністю.
     Постановлено стягнути зі ОСОБА_2. на користь  ОСОБА_4  21.202
грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
     Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15  грудня  2005  року
вирок щодо ОСОБА_2. залишено без зміни.
     Суд визнав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 винуватими у  тому,  що  вони  у
складі організованої групи, створеної  ОСОБА_1,  29  вересня  2003
року разом із ОСОБА_3 і ще двома невстановленими слідством особами
завели в оману ОСОБА_4 і  заволоділи  її  АДРЕСА_1.  Вони  напоїли
потерпілу і підписали в неї доручення на розпорядження  квартирою.
Після цього вивезли ОСОБА_4 за  межі  м.  Києва  і,  скориставшись
викраденими в неї на початку вересня 2003 року  ОСОБА_1  паспортом
та іншими документами, в період з 30 вересня по 3  грудня  того  ж
року квартиру потерпілої продали  за 20.000 доларів США, а майно з
цієї квартири на суму 21.202 грн. викрали.
     Крім  того,  ОСОБА_1  15  лютого  2004  року  у  м.   Жашкові
Черкаської області у невстановленої слідством особи  незаконно  на
власні потреби  придбав  0,845  гр.  наркотичного  засобу  -  опію
ацетильованого, який незаконно зберігав при  собі  та  перевіз  на
АДРЕСА_2.
     У касаційній скарзі з доповненням до неї  засуджений  ОСОБА_2
просить скасувати вирок і ухвалу щодо нього, а справу - закрити за
недоведеністю  його  вини  у  вчиненні  інкримінованих   злочинів.
Вважає, що досудове і судове слідство  були  проведені  однобічно,
неповно,  з   істотними   порушеннями   кримінально-процесуального
закону. Стверджує, що всі докази у справі є сфальсифікованими, він
до складу організованої групи не входив і  будь-яких  злочинів  не
вчиняв.
     Засуджений ОСОБА_1. у своїй касаційній скарзі ставить питання
про скасування вироку й ухвали щодо нього та направлення справи на
додаткове  розслідування.  Твердить,  що  як  органом   досудового
слідства,  так  і  судом  було  порушено  його  право  на  захист.
Злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 185 і ч. 3  ст.  357
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , він  не  вчиняв,  обмовив  себе,  оскільки
працівники  міліції  застосовували  до  нього  недозволені  методи
ведення  слідства.  Звертає  увагу,  що  його  не   ознайомили   з
матеріалами справи у повному обсязі. Не погоджується  з  цивільним
позовом.
     Заслухавши   доповідь   судді   Верховного   Суду    України,
перевіривши матеріали кримінальної справи  та  обговоривши  доводи
касаційних скарг, колегія суддів вважає,  що  вони  не  підлягають
задоволенню.
     Винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які  їх
засуджено, матеріалами справи доведена.
     Обгрунтовуючи  свій  висновок,  суд  послався  у  вироку   на
показання  самих  засуджених,  які  вони  неодноразово  давали  на
досудовому слідстві, детально розповідаючи про те, де, коли, з ким
і в який спосіб заволоділи квартирою ОСОБА_4
     Так, за словами ОСОБА_1, у вересні 2003  року,  проживаючи  у
ОСОБА_4,  вони  зі  ОСОБА_2  і  двома  іншими  особами  домовилися
заволодіти її квартирою шляхом  шахрайства,  для  цього  розробили
план, за яким в обумовлений день до потерпілої  приїхали  ОСОБА_3,
який представився квартиронаймачем,  і  особа,  яка  представилася
помічником  нотаріуса.  Під  видом   укладення   договору   оренди
квартири, відібрали від потерпілої доручення на ім'я  ОСОБА_3а  на
право розпорядження її квартирою. За час, коли  ОСОБА_4  проживала
за межами м. Києва, вони разом зі ОСОБА_2  і  ОСОБА_3  продали  її
квартиру.
     Засуджений ОСОБА_2 твердив, що за розробленим планом він  мав
постійно  проживати  з  потерпілою,  наглядати  за  нею  і   поїти
спиртними  напоями,  щоб  остання   при   підписанні   відповідних
документів і після того до продажу її квартири  не  зрозуміла,  що
відбувається  насправді.  Саме  тому,  будучи  в  стані   сильного
алкогольного  сп'яніння,  ОСОБА_4  підписала  чистий  нотаріальний
бланк.
     Аналогічними були показання ОСОБА_2 і ОСОБА_3а щодо  обставин
заволодіння квартирою ОСОБА_4 та вивезення її майна.
     Ці показання засуджених в деталях  збігаються  з  показаннями
потерпілої ОСОБА_4,  яка  прямо  вказала  на  ОСОБА_1,  ОСОБА_2  і
ОСОБА_3а як на тих осіб, що, переконавши її у підписанні  договору
оренди, підсунули на підпис інші документи,  внаслідок  чого  вона
залишилася без житла,  а  крім  того,  зазначала  потерпіла,  коли
засуджені її  вивезли  за  межі  м.  Києва,  засуджені  викрали  з
квартири все майно, а ОСОБА_1, крім того, заволодів  її  паспортом
та іншими документами.
     Крім того, винуватість  ОСОБА_1  і  ОСОБА_2  у  вчиненні  цих
злочинів підтверджується сукупністю всіх інших доказів  у  справі,
зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,  ОСОБА_11,  ОСОБА_12,  ОСОБА_13,  тими
даними,  які  містяться  у   договорі   купівлі-продажу   квартири
АДРЕСА_1від 21.10.2003 р. про  те,  що  ОСОБА_3  продав  зазначену
нерухомість  ОСОБА_5  а  також  іншими  доказами,  які   змістовно
наведені у вироках щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
     Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 4 ст.  190
і ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , а ОСОБА_1, крім того, за ч.
3 ст. 357 і ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         є правильною.
     Покарання кожному із засуджених призначено у відповідності  з
вимогами  закону,  воно  є  необхідним  і  достатнім  для  їхнього
виправлення і попередження нових злочинів.
     Цивільний позов у кримінальній справі вирішено з  дотриманням
вимог діючого законодавства.
     Будь-яких даних про порушення органом досудового слідства  чи
судом норм кримінального  або  кримінально-процесуального  закону,
які були б підставою для зміни або скасування судових  рішень,  на
які вказують засуджені в касаційних скаргах, не встановлено.
     Беручи до уваги наведене, колегія суддів не знаходить підстав
для призначення справи до  касаційного  розгляду   з  обов'язковим
повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        .
     Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів
 
                            ухвалила:
     відмовити  засудженим  ОСОБА_1  і   ОСОБА_2   в   задоволенні
касаційних скарг.
 
                              Судді:
     Заголдний В.В.  Редька А.I.   Жук В.Г.