Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.

Секретар судового засідання Пасічніченко А.А.

за участю:

представників відповідача Вікторук В.В., Петрів Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про зобов'язання змінити формулювання наказу та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -

ОСОБА_6 звернувся до Київського окружного адміністративного суду, з позовом, уточненим у ході розгляду справи, до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України (залучено судом першої інстанції ухвалою від 22 травня 2014 року) про зобов'язання змінити формулювання пунктів 1, 2 наказу голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 р. № 75/к та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 491 432 грн. 90 коп.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним п. 1 наказу голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 р. № 75/к в частині визначення дати поновлення позивача на посаді судді зазначеного суду з 19 березня 2014 р. Зобов'язано Окружний адміністративний суд м. Києва змінити дату, зазначену у п. 1 наказу голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 р. № 75/к, зокрема, зазначивши в наказі, що датою поновлення позивача на посаді судді є 7 серпня 2010 р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суддівську винагороду (заробітну плату) за час вимушеного прогулу за період з 7 серпня 2010 р. по 18 березня 2014 р. у сумі 483 857 (чотириста вісімдесят три тисячі вісімсот п'ятдесят сім) грн. 42 коп.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Від відповідачів письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Указом Президента України від 22 серпня 2007 року № 762/2007 (762/2007) ОСОБА_6 було призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п'ять років.

7 червня 2010 року Вищою радою юстиції було прийнято рішення № 453/0/15-10 "Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6 за порушення присяги". Указом Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 (709/2010) його звільнено з посади судді зазначеного суду у зв'язку з порушенням присяги судді.

6 серпня 2010 р. наказом № 195/к, на підставі та на виконання Указу № 709/2010, позивача відраховано зі штату суду та виплачено компенсацію за невикористану частину основної та додаткової відпустки.

Вказані вище рішення ВРЮ та Указ № 709/2010 були оскаржені позивачем у судовому порядку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року (справа № П-136/10), позовні вимоги було задоволено частково - визнано незаконними рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року № 453/0/15-10 "Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 за порушення присяги" та Указ Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 "Про звільнення суддів" (709/2010) в частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 - у зв'язку з порушенням присяги судді. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції про скасування рішення Вищої ради юстиції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2011 року про виправлення описки у постанові Вищого адміністративного суду від 27 січня 2011 року резолютивну частину вказаного рішення викладено у такій редакції: "Визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року № 453/0/15-10 "Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 за порушення присяги. Відмовити ОСОБА_6 в задоволенні іншої частини позовних вимог.".

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 18 березня 2014 року № 311/2014 (311/2014) скасовано положення Указу Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 "Про звільнення суддів" (709/2010) у частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6 у зв'язку з порушенням присяги судді.

19 березня 2014 року головою Окружного адміністративного суду міста Києва було видано наказ № 75/к (на виконання Указу № 311/2014, отриманого судом 19 березня 2014 року), яким позивача було поновлено на посаді з 19 березня 2014 року та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (стаж роботи на посаді судді 14 років 9 місяців 20 днів).

17 квітня 2014 р. головою Окружного адміністративного суду міста Києва було видано наказ № 103/к "Про внесення змін до наказу № 75/к від 19 березня 2014 р.". Згідно з п. 1 цього наказу було внесено зміни до п. 2 наказу № 75/к шляхом викладення його в новій редакції "ОСОБА_6 виплачувати щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу (стаж роботи на посаді судді 15 років 5 місяців 14 днів)". Водночас, згідно з п. 2 відділ планово - фінансової діяльності та звітності Окружного адміністративного суду міста Києва було зобов'язано здійснити відповідний перерахунок заробітної плати позивача.

Не погоджуючись із зазначеною в наказі № 75/к датою поновлення на посаді, що потягло за собою вимушений прогул, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволені позову суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що Указ Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 (709/2010) в частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6 у зв'язку з порушенням присяги судді, протиправним чи незаконним не визнавався та був чинним з моменту прийняття - 18 червня 2010 року до 18 березня 2014 року, а тому підстав для скасування оскаржуваного наказу голови ОАС м. Києва від 19 березня 2014 р. № 75/к в цій частині не існувало.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. '…' Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: '…' порушення суддею присяги.

Згідно із статтею 128 Основного Закону України перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

У відповідності до статті 131 цього Закону в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Преамбулою Закону України "Про Вищу раду юстиції" № 22/98-ВР від 15.01.1998 року (22/98-ВР) (в редакції, що була чинною на час прийняття рішення Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді, далі - Закон № 22/98) статус Вищої ради юстиції визначається Конституцією України (254к/96-ВР) і цим Законом.

Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 22/98 Вища рада юстиції наділена повноваженням вносити подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів на посади (справа про призначення суддів) № 14-рп/2001 від 16.10.2001 року (v014p710-01) зазначив: "Граматичне тлумачення понять "призначення" та "обрання" дає змогу визначити їх відмінності.

Під словом "призначення" розуміється розпорядження на право заміщення якоїсь посади, надання офіційного права займати якусь посаду, виконувати визначені обов'язки. Слово "обрання" тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою, виділення голосуванням для виконання певних обов'язків (Словник української мови, Новий тлумачний словник української мови тощо).

Досліджуючи спірне питання із застосуванням історичного тлумачення, Конституційний Суд України встановив, що в системі правосуддя до прийняття Конституції України (254к/96-ВР) 1996 року посада судді заміщалася лише шляхом обрання. За Конституцією (Основним Законом) Української РСР 1978 року (888-09) всі суди утворювалися на засадах виборності суддів і народних засідателів, тобто судді, за винятком народних, обиралися відповідними радами, а Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР.

Таким чином, на той час зміст понять "призначення" та "обрання" мав істотні відмінності (статті 108, 109, 150, 151 Конституції (Основного Закону) Української РСР).

У чинній Конституції України (254к/96-ВР) ці поняття також розмежовано, зокрема поняття "обрання" вжито щодо тих суддів, які після закінчення п'ятирічного терміну перебування на посаді судді шляхом першого призначення Президентом України обираються потім Верховною Радою України безстроково.

Отже, граматичне та історичне тлумачення дають змогу стверджувати, що поняття "призначення" та "обрання" мають зазначені відмінності".

Надаючи буквальний аналіз вказаних положень в поєднанні із тлумаченням Конституційного Суду України вбачається, що суддя наділяється повноваженнями здійснювати правосуддя після призначення/обрання його на відповідну посаду. Та, навпаки, позбавляється їх з моменту заміщення (звільнення) його на даній посаді.

При цьому, в випадку з позивачем (звільнення та призначення заново) такі питання наділений вирішувати лише Президент України (орган), видаючи відповідний Указ (акт). Вища рада юстиції в даному разі виконує лише делеговані функції держави по розгляду питання щодо можливості звільнення існуючих суддів з займаних ним посад за наявних підстав, шляхом надіслання відповідного подання органу, який вправі призначати/обирати чи звільняти з посади суддю.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції Указ Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 (709/2010) в частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6 у зв'язку з порушенням присяги судді, протиправним чи нечинним не визнавався та був чинним з моменту його прийняття до 18 березня 2014 року - Указу виконуючого обов'язки Президента України від 18 березня 2014 року № 311/2014 (311/2014) , яким скасовано положення Указу Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 "Про звільнення суддів" (709/2010) у частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_6 у зв'язку з порушенням присяги судді.

Тобто, саме з 18 червня 2014 року позивач був поновлений у своїх повноваженнях судді здійснювати правосуддя. Що ж до періоду з 18 червня 2010 року по 18 червня 2014 року відповідними повноваженнями останній не був наділений.

Посилання заявника касаційної скарги на рішення Вищого адміністративного суду України від 27.01.2011 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 01.02.2011 року), яке на його погляд вказує про відновлення його права на працю не слід вважати абсолютним.

Зі змісту резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.02.2011 року вбачається про часткове задоволення позову, зокрема було визнано незаконним рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року № 453/0/15-10 "Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 за порушення присяги". В задоволенні іншої частини позовних вимог (визначених в тому числі до Президента України щодо скасування Указу від 18 червня 2010 року № 709/2010 "Про звільнення суддів" (709/2010) , в частині що стосується позивача) ОСОБА_6 відмовлено.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.

Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 7 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" (503/97) неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже враховуючи зміст позовних вимог, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наказ голови суду, яким позивача поновлено на посаді судді винесено у чіткій послідовності вимог закону, а тому правових підстав для скасування його (в тому числі частково) не має.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду і обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Окружного адміністративного суду м.Києва, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про зобов'язання змінити формулювання наказу та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.