У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Пивовара В.Ф.,
суддів
Гошовської Т.В., Мороза М.А.
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 07 червня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05
серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області
від 20 червня 2006 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
уродженця м. Харкова, громадянина України,
раніше неодноразово судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4
роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на
1 рік обмеження волі.
Відповідно до ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів засудженому ОСОБА_1 визначене покарання у виді 4 років
позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
вироків остаточне покарання йому визначене - 4 роки 6 місяців
позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за проведення
криміналістичної експертизи в сумі 235 грн. 39 коп.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 червня
2006 року вирок змінено:
- у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 358 К України
скасовано, а справу провадженням закрито у зв'язку із відсутністю
складу злочину;
- пом'якшено призначене йому покарання за ч. 2 ст. 186 в силу
ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі;
- виключено з вироку вказівку про призначення покарання за
сукупністю вироків в порядку ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
;
- виключено з вироку посилання як на обтяжуючу обставину -
вчинення раніше ОСОБА_1 аналогічного злочину.
У решті вирок залишено без змін.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він у стані алкогольного
сп'яніння 25 січня 2005 року приблизно о 16-ій годині, перебуваючи
у АДРЕСА_1 відкрито заволодів грошима потерпілого ОСОБА_2,
спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вказує на неповноту,
однобічність та необ'єктивність досудового та судового слідства,
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи,
істотне порушення кримінально-процесуального закону. При цьому
посилається на те, що до нього, а також до потерпілого ОСОБА_2 та
свідка ОСОБА_3 застосовувалися недозволені методи слідства, крім
того, як на досудовому слідстві, так і при розгляді справи в суді
було порушено його право на захист, зокрема, йому не був наданий
захисник, та під час судового слідства не велося фіксування
судового процесу технічними засобами, хоча він заявляв відповідні
клопотання. Вважає також, що його винність у вчинені грабежу не
доведена.
Як випливає зі змісту скарги засудженого, у ній порушується
питання про скасування судових рішень щодо нього з направленням
справи на додаткове розслідування.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи
касатора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Твердження засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що
він необгрунтовано засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
є безпідставними.
Як убачається з матеріалів справи, такі ж, як і у касаційній
скарзі твердження, засуджений висловлював у судах першої та
апеляційної інстанції. Ці суди визнали їх безпідставними. Свої
висновки щодо винуватості ОСОБА_1, із якими погоджується колегія
суддів, суди першої та апеляційної інстанції належним чином
умотивували у постановлених ними судових рішеннях. Вони
підтверджені доказами, які суди ретельно перевірили й належним
чином оцінили.
Що стосується посилань на порушення на досудовому слідстві та
в суді права ОСОБА_1 на захист, то вони є безпідставними та
спростовуються матеріалами справи, із яких убачається, що ОСОБА_1
на досудовому слідстві й у суді в установленому законом порядку
роз'яснювалося право на захист, у тому числі й право мати
захисника, від участі якого останній неодноразово відмовлявся (т.
1 а. с. 43, т. 2 а. с. 9, т. 2 а. с. 92).
Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що під час судового
слідства не велося фіксування технічними засобами, хоча він
заявляв відповідні клопотання, є безпідставними та спростовуються
матеріалами справи, а саме, його заявою про відмову від фіксації
судового засідання технічними засобами, даними протоколу судового
засідання, з якого вбачається, що ОСОБА_1 12 травня 2005 року в
суді заявив клопотання про фіксування судового засідання
технічними засобами, але після обговорення цього питання під час
судового слідства відмовився від свого клопотання (т. 2 а. с. 73,
93 зв., 94).
Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про те, що до нього, а також
потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 застосовувалися недозволені
методи слідства, то вони є безпідставними, оскільки, як убачається
з матеріалів справи, такого ж змісту його твердження вже
перевірялося прокуратурою за окремим дорученням суду. Даною
перевіркою не було виявлено жодного факту застосування до
засудженого, потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 незаконних
методів слідства, та прокурором було винесено постану про відмову
в порушенні кримінальної справи від 02 серпня 2005 року (т. 2 а.
с. 83).
Посилання засудженого на необгрунтоване зазначення судом у
вступній частині вироку даних про його попередні судимості, є
безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ці
судимості ОСОБА_1 не погашені та не зняті у встановленому законом
порядку.
Що стосується засудження ОСОБА_1 вироком Московського
районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2003 року за ст. 185 ч. 2
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі із застосуванням
ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з іспитовим строком на 2 роки та, у
зв'язку із цим, застосування до нього при призначенні остаточного
покарання ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за вироком
Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 5 серпня 2005
року, то ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20
червня 2006 року з вироку Орджонікідзевського районного суду м.
Харкова від 5 вересня 2005 було виключене застосування ст. 71 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки постановою Московського районного
суду м. Харкова від 13 червня 2006 року ОСОБА_1 був звільнений від
покарання, призначеного за вироком Московського районного суду м.
Харкова від 20 жовтня 2003 року у зв'язку з декриміналізацією
злочину.
Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, які б
могли вплинути на правильність висновків судів першої та
апеляційної інстанції, колегією суддів по справі не виявлено.
Посилання у касаційній скарзі на однобічність і неповноту
судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним
обставинам справи до компетенції касаційного суду згідно з ч. 2
ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
не відноситься.
Керуючись статтями 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого
ОСОБА_1.
С У Д Д I:
Пивовар В.Ф. Гошовська Т.В. Мороз М.А.