К/800/49348/13, К/800/49853/13, К/800/50513/13, К/800/50635/13, К/800/51552/13, К/800/51954/13, К/800/51970/13, К/800/51988/13, К/800/52160/13, К/800/52267/13, К/800/52834/13, К/800/52877/13, К/800/53263/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т. Суддів - Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. при секретарі - Гуловій О.І. за участю: представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ОСОБА_7 представник Національної комісії - Василюк Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами 1. Національної комісія що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 2. ОСОБА_5 3. ОСОБА_9 4. ОСОБА_10 5. ОСОБА_7 6. ОСОБА_11 7. ОСОБА_12 8. ОСОБА_13 9. ОСОБА_14 10. ОСОБА_15 11. ОСОБА_16 12. ОСОБА_17 13. ОСОБА_18 14. ОСОБА_19 15. ОСОБА_20 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р. у справі № 2а-12909/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" до 1. Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 2. Національної комісія що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг провизнання незаконним Розпорядження № 231 від 03.04.2009 року (z0373-09)

Позивач звернувся з позовом, в якому просив:

- визнати нечинним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили п.1 розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг";

- визнати незаконним розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, відповідачем у порушення діючих законодавчих норм у сфері регулювання ринків фінансових послуг України, прийняте протиправне розпорядження, положення якого суперечать нормам Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , обмежує коло осіб - учасників фінансових операцій факторингу та порушує права і законні інтереси позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 р. в позові відмовлено.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 р. в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р. (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" - скасовано. Постановлено в цій частині нову постанову, якою визнано п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р. (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" - нечинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. В решті постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р. Національна комісія що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг звернулась з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Також з касаційними скаргами звернулись ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_22, ОСОБА_19, ОСОБА_20. З своїх касаційних скаргах зазначені громадяни просять скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013р. та залишити в силі рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням, на їх дуку, судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Крім того, рішення у даній справі впливає на їхні права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Статуту позивача, виключними видами його діяльності є надання фінансових послуг, а саме: факторинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів.

03.04.2009 р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України видано оскаржуване розпорядження № 231 (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", пунктом 1 якого визначено: віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Позивач вважає таке розпорядження, зокрема його п.1, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 23.11.2011 р. № 1069/2011 "Про ліквідацію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України" (1069/2011) ліквідована Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Натомість, Указом Президента України від 23.11.2011 р. № 1070/2011 (1070/2011) утворена Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та затверджено Положення про неї. Згідно п.1 зазначеного Положення, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Таким чином, повноваження та функції щодо державного регулювання ринків фінансових послуг, що здійснювалися Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, як спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, після набуття повноважень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, здійснюються останньою.

А оскільки позивач не погодився на заміну відповідача іншою особою, суд першої інстанції на підставі ст. 52 КАС України залучив Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до участі у справі в якості другого відповідача.

Розглядаючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено порушень, з боку відповідача-1, під час прийняття оскаржуваного розпорядження, прав та охоронюваних законом інтересів позивача та вважає, що оскаржуване розпорядження узгоджуються з вимогами чинного законодавства і прийняте відповідно до обставин, що склалися, в межах наданих йому повноважень.

Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ні Цивільний кодекс України (435-15) , ні Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, по відношенню до яких може здійснюватися відступлення права вимоги. При цьому п.1 оскаржуваного Розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року (z0373-09) виключає безпосередньо фізичних осіб з кола переліку осіб, що беруть участь в операції факторингу, оскільки передбачає таку сукупність ознак, як фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання та відповідно набуття відступленого права грошової вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання. Виключаючи фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій послузі факторингу, відповідачем було порушено вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та глави 73 Цивільного кодексу України (435-15) , в результаті чого Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 3 квітня 2009 року (z0373-09) є незаконним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до п.1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011р. № 1070/2011 (1070/2011) , відповідач-2 здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах, визначених законодавством, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

Повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України були визначені в Положенні про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженому Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292 (292/2003) , яке діяло на момент прийняття оскаржуваного розпорядження. Так, відповідно до абз.2 п.1 Положення Держфінпослуг - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) (далі - Закон).

Згідно з ст. 3 Закону відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 5 зазначеного Закону виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Аналізуючи зазначене вище та оскаржуване розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. (z0373-09) є офіційним письмовим документом, прийнятим ним у визначеній законодавством формі і за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, які поширюють свою дію на невизначене коло осіб, і призначений для неодноразового застосування, тобто за своїми ознаками є нормативно-правовим актом.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування регулюються ст. 171 КАС України.

Відповідно до ч. 3 цієї статті у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Вказані дії вчиняються для того, щоб кожна заінтересована особа могла, при бажанні, вступити у справу. Такою заінтересованою особою може бути будь-хто, на кого поширює дію оскаржений нормативно-правовий акт, оскільки судове рішення може вплинути на його права, свободи чи інтереси.

Неопублікування оголошення щодо оскарження нормативно-правового акту є грубим порушенням норм процесуального права, оскільки за наслідками розгляду справи суд ухвалює рішення, яке може вплинути на права, свободи чи інтереси осіб, на яких поширює дію оскаржений нормативно-правовий акт.

Водночас, таке оголошення в матеріалах справи відсутнє.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, на такі обставини уваги не звернув і також допустив порушення процесуального права.

Невиконання відповідачем положень ч. 3 статті 171 КАС України унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Крім того, під час нового розгляду судам необхідно дослідити причини пропуску строку звернення позивача з даним позовом, передбаченого ст. 99 КАС України та їх поважність.

За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 р. та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р. підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційні скарги Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.