У х в а л а
 
                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ
       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
                Верховного Суду України у складі:
 
     головуючого-судді
     Кравченка К.Т.
     суддів за участю прокурора
     Канигіної Г.В., Пошви Б.М. Опанасюка О.В.
     розглянула у судовому засіданні у м.  Києві  31  травня  2007
року кримінальну справу за касаційним поданням першого  заступника
прокурора Волинської області на вирок Ковельського  міськрайонного
суду Волинської області від 16 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1
     Вироком місцевого суду
 
     ОСОБА_1,
     IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
     уродженку  АДРЕСА_1
     району Волинської області,
     жительку м. Ковеля Волинської області,
     судимості не має,
     засуджено за ч.1 ст.384 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  один  рік
обмеження волі.
     Згідно зі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          ОСОБА_1звільнено  від
відбування покарання з  випробуванням,  з  іспитовим  строком  три
роки.
     Відповідно  до  вимог  ст.76  КК   України   ( 2341-14 ) (2341-14)
           на
ОСОБА_1зобов'язано  не  виїжджати  за  межі  України  на  постійне
проживання  без  дозволу  органу  кримінально-виконавчої  системи,
повідомляти цей орган про зміну  місця  проживання  та  періодично
з'являтися для реєстрації.
     В апеляційній інстанції вирок щодо ОСОБА_1не переглядався.
     Як визнав місцевий  суд,  ОСОБА_1,  будучи  попередженою  про
кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання,  26
грудня 2005 року під час допиту на досудовому  слідстві  у  якості
свідка  у  кримінальній  справі  за  обвинуваченням   ОСОБА_2   за
ст.ст.166, 167 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  28 грудня  2005  року  під
час проведення очної ставки та 10  лютого  2006  року  у  судовому
засіданні,  дала  показання,  які  не  відповідають  дійсності,  і
зокрема, про те, що гроші від ОСОБА_2  для  придбання  квартири  у
сумі 16 670 Євро вона не отримувала.
     У   касаційному   поданні   прокурор   просить   вирок   щодо
ОСОБА_1скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.  Не
оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин  справи  та
кваліфікації  злочинних  дій  засудженої,  вважає,  що   суд   при
призначенні   покарання,   порушив   вимоги   ст.61   КК   України
( 2341-14 ) (2341-14)
        . Крім того, зазначає, що у резолютивній частині вироку
суд помилково послався на ст.104 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .
     Заслухавши доповідача,  міркування  прокурора,  підтримавшого
подання,  перевіривши  матеріали  справи  та  обговоривши   доводи
касаційного подання, колегія суддів вважає, що  судове  рішення  у
справі підлягає зміні з таких підстав.
     Висновок суду щодо  доведеності  винності  ОСОБА_1у  вчиненні
злочину,  за   який   її   засуджено,   стверджується   сукупністю
досліджених у судовому засіданні доказів, є правильним і у поданні
не оспорюється.
     Правильність кваліфікації злочинних  дій  засудженої  за  ч.1
ст.384 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , сумнівів не викликає.
     Зі справи видно, що ОСОБА_1має на утриманні двох  дітей  1993
та 1998 років народження (а/с 52).
     Суд, призначивши ОСОБА_1покарання у виді обмеження  волі,  не
урахував вимоги ст.61 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  оскільки  цей  вид
покарання не застосовується до жінок, які мають на утриманні дітей
віком до 14 років.
     Зі справи видно, що ОСОБА_1не  працює.  Відповідно  до  вимог
ст.57 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          покарання  у  виді  виправних  робіт
відбувається за місцем роботи засудженого.
     Призначення  арешту  у  зв'язку  із  застосуванням  ст.75  КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
         також є неможливим.
     Коли санкція закону, за який засуджується  особа,  передбачає
лише такі покарання, які з огляду на вік чи стан винної  особи  не
можуть бути до неї застосовані, суд не  вправі  перейти  до  більш
м'якого виду покарання. У таких випадках суд, за наявності до того
підстав повинен  був  постановити  вирок  і  звільнити  ОСОБА_1від
покарання.
     Роз'яснення з цього питання містяться у п.8 постанови Пленуму
Верховного  Суду  України   "Про   практику   призначення   судами
кримінального  покарання"  від   24   жовтня   2003   року   №7   
( v0007700-03 ) (v0007700-03)
         , що не було  взято до уваги місцевим судом.
     Ураховуючи те, що ОСОБА_1вчинила злочин  невеликої  тяжкості,
вперше, а також те, що  при  новому  судовому  розгляді  неможливо
призначити інше альтернативне покарання, передбачене ч.1 ст.384 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , засуджена підлягає звільненню від покарання.
     У справі також є неправильним посилання на ст.104 КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        .
     Керуючись ст.ст.395, 396  КПК  України  ( 1001-05 ) (1001-05)
        ,  колегія
суддів
 
                         у х в а л и л а:
     касаційне подання прокурора задовольнити частково.
     Вирок  Ковельського міськрайонного  суду  Волинської  області
від 16 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити.
     ОСОБА_1 від призначеного за ч.1 ст.384 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        
покарання звільнити.
 
                            С у д д і:
 
     Кравченко К.Т.    Канигіна Г.В.  Пошва Б.М.