У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Федченка О.С.,
суддів
Таран Т.С., Школярова В.Ф.
розглянула у судовому засіданні в м. Києві 29 травня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на судові рішення щодо нього.
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.
Дніпропетровська від 05 листопада 2004 року
ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1 народження, громадянин України, в силу
ст. 89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
не судимий,
засуджений за ст. 121 ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років
позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25
квітня 2005 року зазначений вирок залишено без змін.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 26 липня 2003 року,
приблизно о 06 год., в квартирі АДРЕСА_1, під час сварки з
потерпілим ОСОБА_2, що виникла на грунті особистих неприязних
стосунків і переросла в бійку, він умисно вдарив потерпілого ножем
у живіт, спричинивши ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, від яких 29
липня 2003 року потерпілий помер в лікарні.
У касаційній скарзі, як видно із її змісту, засуджений
ОСОБА_1 просить постановлені відносно нього судові рішення
скасувати, посилаючись на безпідставність його засудження,
оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають
фактичним обставинам справи, тому що смерть потерпілого настала в
результаті помилки лікарів. Крім того, засуджений посилається на
те, що ножем потерпілого він ударив перебуваючи у стані сильного
душевного хвилювання.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та
обговоривши викладені у касаційній скарзі засудженого доводи,
колегія суддів вважає, що його скаргу слід залишити без
задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підставами
для скасування або зміни судових рішень, зазначених у ч.2 ст. 383
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
є: істотне порушення
кримінально-процесуального закону, неправильне застосування
кримінального закону, невідповідність призначеного покарання
тяжкості злочину та особі засудженого.
Що стосується застосування кримінального закону, то на думку
колегії суддів, висновки суду про необхідність кваліфікації дій
ОСОБА_1 за ст. 121 ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
відповідають
дослідженим в судовому засіданні доказам, яким суд дав належну
оцінку, і така кваліфікація є правильною.
Так, сам засуджений ОСОБА_1 у своїх показаннях під час
досудового слідства і в судовому засіданні фактично не
заперечував, що між ним і потерплим вранці 26 липня 2003 року
дійсно мав місце інцидент, у ході якого він один раз вдарив
потерпілого ОСОБА_2 ножем у живіт. Також він не заперечував того,
що перед цим, також ножем, він завдав поранення ОСОБА_3.
Указані обставини в судовому засіданні підтвердили свідки
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
Згідно даних наявного у справі висновку судово-медичної
експертизи від 22 вересня 2003 року, смерть потерпілого ОСОБА_2
настала від проникаючого колото-різаного поранення живота з
пошкодженням брижейки, товстого кишечника, наскрізним пораненням
дванадцятиперстної кишки, що ускладнилось гнійним перитонітом та
інтоксикацією, набряком легень і мозку. Указане поранення було
спричинено дією плоского колото-ріжучого предмету, виключаючи усі
інші механізми спричинення, в тому числі при падінні з висоти
власного зросту на підлогу, спину тощо.
Указані висновки підтвердив допитаний в судовому засіданні
експерт ОСОБА_7, який також зазначив, що смерть потерпілого не
настала якби його не було поранено у живіт, оскільки будь-яке
поранення черевної порожнини викликає інтоксикацію. Аналогічні
показання в судовому засіданні дав свідок ОСОБА_8 - лікар, який
оперував потерпілого.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої
інстанції, дослідивши ці та інші наведені у вироку докази, дав їм
належну оцінку і обгрунтовано прийшов до висновку про винуватість
ОСОБА_1 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило
смерть потерпілого і правильно кваліфікував його дії за ст. 121
ч.2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Що стосується призначення засудженому ОСОБА_1 покарання, то
вирішення цього питання судом першої інстанції відповідає вимогам
ст. 65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Посилання на конкретні порушення КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
у
скарзі засудженого відсутні. Iстотних порушень
кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на
правильність висновку суду колегією суддів по справі не виявлено.
За змістом ч.1 ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
до компетенції
касаційного суду не відносяться питання однобічності, неповноти
досудового і судового слідств або перевірка відповідності
висновків суду фактичним обставинам справи.
У зв'язку з цим, викладені у скарзі ОСОБА_1 доводи стосовно
невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним
обставинам справи, не можуть бути підставою для скасування
оскаржуваних засудженим судових рішень.
Крім того, як видно із змісту долученої до матеріалів справи
ухвали апеляційного суду, аналогічні за змістом доводи ОСОБА_1
були предметом розгляду апеляційною інстанцією в ході перевірки
вироку апеляційним судом. При цьому, апеляційний суд обгрунтовано
визнав їх безпідставними, виклавши в ухвалі мотиви прийняття
такого рішення, в тому числі по питаннях, що стосуються доводів
засудженого про настання смерті потерпілого в результаті помилки
лікарів.
Також по справі не було встановлено будь-яких доказів, які б
об'єктивно підтверджували показання засудженого про те, що
поведінка потерпілого призвела до раптового виникнення у ОСОБА_1
сильного душевного хвилювання, в результаті чого він і заподіяв
ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1
відмовити.
Судді:
Таран Т.С. Школяров В.Ф. Федченко О.С.