У х в а л а
 
                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ
       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
                Верховного Суду України у складі:
 
     головуючого - судді
     Міщенка С.М.,
     суддів
     Кліменко М.Р. і Синявського О.Г.
     розглянула в судовому засіданні в м.  Києві  29  травня  2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого  ОСОБА_1
на вирок Сарненського районного суду  Рівненської  області  від  2
жовтня 2006  року  та  ухвалу  колегії  суддів  судової  палати  у
кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від  23
січня 2007 року.
 
     Зазначеним вироком засуджено
 
     ОСОБА_1,
     IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
     раніше не судимого,
     - за  ч.  2  ст.  286  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  3   роки
 позбавлення волі з  позбавленням  права  керування  транспортними
засобами строком на 3 роки.
     Відповідно до ст. 75 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          його  звільнено
від відбування основного покарання  з випробуванням  та  іспитовим
строком на 2 роки.
     Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2
10000 грн. на відшкодування моральної шкоди та  судові  витрати  у
сумі  423 грн. 37 коп..
     ОСОБА_1 засуджено за те, що він 02.01.2006 року,  близько  19
год.  40хв.,  керуючи  легковим  автомобілем  марки  "Форд-Сіера",
рухаючись  по  вул.  Суворова  м.  Сарни  Рівненської  області  зі
швидкістю 60 км\год.,  порушив  вимоги  п.п.1.3,.1.5,.12.1,  12.2,
18.1 Правил дорожнього руху України та здійснив наїзд на  ОСОБА_3,
внаслідок чого потерпілий помер на місці ДТП.
     Ухвалою апеляційного суду Рівненської області  від  23  січня
2007 року вирок Сарненського районного  суду  Рівненської  області
від 2 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
     У касаційній  скарзі  засуджений  ОСОБА_1  стверджує,  що  на
досудовому слідстві було порушено його право на  захист,  оскільки
він  не  мав  можливості  укласти  угоду  з  адвокатом   внаслідок
складного   матеріального   становища.   Також    доводить    свою
невинуватість у вчиненні злочину та зазначає, що  суд  задовольнив
цивільний позов потерпілої ОСОБА_2  без  урахування  того,  що  на
досудовому слідстві  їй  було  повністю  відшкодовано  матеріальну
шкоду та, крім того,  5000 грн.. Просить судові рішення щодо нього
скасувати, а кримінальну справу направити на нове розслідування.
     Заслухавши   доповідь   судді   Верховного   Суду    України,
перевіривши матеріали  справи  та  обговоривши  доводи  касаційної
скарги, колегія суддів вважає, що  касаційна  скарга  не  підлягає
задоволенню з наступних підстав.
     За змістом касаційної  скарги,  засуджений  ОСОБА_1  оскаржує
фактичні обставини справи, які були предметом оцінки  суду  першої
та апеляційної інстанції, і  перегляду  відповідно  до  вимог  ч.1
ст.398  КПК  України  ( 1001-05 ) (1001-05)
           у   касаційному   порядку   не
підлягають.
     Висновки судів про винуватість ОСОБА_1  у  вчиненні  злочину,
передбаченого ч.2  ст.286  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  відповідають
фактичним  обставинам  справи,  визнаним  судом   доведеними,   та
грунтуються на  сукупності  зібраних  і  належно  оцінених  судами
доказів, які досліджувалися судом у порядку ч.3 ст.299 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
        , і є правильними.
     Iстотних порушень  вимог  кримінально-процесуального  закону,
які тягнуть зміну чи  скасування  судових  рішень  по  справі,  не
встановлено.
     Твердження засудженого про порушення  його  права  на  захист
необгрунтовані  та  спростовуються  матеріалами  справи,  з   яких
убачається,  що  на  досудовому  слідстві  та   в   суді   ОСОБА_1
неодноразово роз'яснювалося його право мати захисника,  проте  він
відмовився  від  захисника,  про  що  свідчать  його   власноручні
розписки.  Оскільки  участь  захисника  у  даній  справі  не  була
обов'язковою, а ОСОБА_1 не виявляв бажання запросити захисника  та
не посилався на відсутність у нього коштів на оплату його  послуг,
слідчим та судом  було  правильно  прийнято  відмову  ОСОБА_1  від
захисника. За таких обставин,  колегія  суддів  вважає,  що  право
засудженого на захист порушено не було.
     Покарання ОСОБА_1 обрано відповідно до вимог ст.65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
          з урахуванням тяжкості вчиненого злочину,  даних  про
особу засудженого. Призначене покарання є необхідним  й  достатнім
для  виправлення  засудженого   ОСОБА_1   і   попередження   нових
злочинів.
     Цивільний  позов   потерпілої   ОСОБА_2   про   відшкодування
моральної  шкоди   судом  вирішено  на  підставі   цивільного   та
цивільно-процесуального законодавства.
     Так,  ні  засуджений  ОСОБА_1,  ні   потерпіла   ОСОБА_2   не
заперечували того, що  під  час  провадження  досудового  слідства
батько  ОСОБА_1    відшкодував   потерпілій   матеріальну   шкоду,
оплативши поминальний обід, та  надав додатково 5000 грн.
     Разом з тим, потерпіла  ОСОБА_2  у  суді  заявила  позов  про
відшкодування  моральної шкоди  на додаткову суму 10000 грн., який
і  був  задоволений  судом  відповідно  до  засад   розумності   і
справедливості,  а  також  з   урахуванням   моральних   страждань
потерплої та негативних наслідків, що настали у зв'язку  зі  смертю
її чоловіка.
     За таких обставин немає підстав вважати, що  цивільний  позов
потерпілої про відшкодування моральної шкоди вирішено неправильно.
     Iнших обгрунтованих доводів щодо  незаконності  постановлених
щодо ОСОБА_1 судових рішень, які б давали підстави для їх зміни чи
скасування, у касаційній скарзі не наведено.
     Підстав для призначення справи до розгляду в суді  касаційної
інстанції з повідомленням осіб, визначених  ст.  384  КПК  України
( 1001-05 ) (1001-05)
        , немає.
 
    Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів
                         у х в а л и л а:
     відмовити  у  задоволенні   касаційної   скарги   засудженого
ОСОБА_1.
 
                              Судді:
           Міщенко С.М.  Кліменко М.Р.  Синявський О.Г.