Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Іваненко Я.Л., Пасічник С.С.,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

представник відповідача Скригонюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії,

12 лютого 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Міністерства внутрішніх справ України з вимогами про визнання протиправним наказу № 2601 о/с від 17.12.2014 р., поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2015 р. адміністративний позов залишено без розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 р. апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2015 р. по справі № 820/1415/15 залишено без змін.

Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем пропущений встановлений ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 з посиланням на порушення норм процесуального права, допущених судами, просить рішення скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а також вказує на відсутність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.02.2015 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства Внутрішніх справ України № 2601 о/с від 17.12.2014 р. про звільнення його з органів внутрішніх справ згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про очищення влади"; поновлення на службі в органах внутрішніх справ у розпорядженні Міністерства внутрішніх справ України за посадою начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області; зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України здійснити нарахування та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17.12.2014 р. до моменту поновлення на службі в органах внутрішніх справ.

Вказаний спір виник з приводу проходження та звільнення позивача з публічної служби.

Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З таким висновком колегія суддів касаційної інстанції погодитися не може, тому що він не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Згідно з частини 1 цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В пункті 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 р. № 2 (v0002760-08) міститься роз'яснення про те, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Обов'язки роботодавця під час звільнення працівника також врегульовані ст. 47 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Аналогічні вимоги до обов'зків роботодавця у спірних відносинах звільнення зі служби викладені у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач про існування оскаржуваного наказу Міністерства внутрішніх справ України № 2601 о/с від 17.12.2014 р. дізнався 25.12.2014 р. та написав рапорт про внесення змін до оскаржуваного наказу.

У судому засіданні представником відповідача не заперечувалося, що оскаржуваний наказ № 2601 о/с від 17.12.2014 р. не оголошений ОСОБА_4 та не вручений позивачу під розписку, як і не вручено трудову книжку.

Докази ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом від 17.12.2014 р. чи докази вручення позивачу цього наказу в матеріалах справи відсутні та судами це питання не досліджене.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржені судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 р., справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.