У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Синявського О.Г.,
суддів за участю прокурора засудженої
Кліменко М.Р. і Гриціва М.I., Колесниченка О.В., ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 травня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженої
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Вінниці
від 4 вересня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 9
листопада 2006 року щодо ОСОБА_1
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
раніше не судиму,
- за ч.1 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до штрафу в сумі 550
грн.
ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 01.01.2006 року близько 16
год. поблизу будинку АДРЕСА_1 з метою припинення суперечки між її
малолітнім сином ОСОБА_3 та малолітніми ОСОБА_4 і ОСОБА_5
підійшла до них та двічі вдарила ОСОБА_4 по обличчю і один раз по
нозі, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження без розладу
здоров'я у виді незначної припухлості правої щоки і синця на
передній поверхні правої гомілки.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 9 листопада
2006 року вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 4
вересня 2006 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 доводить незаконність
засудження ОСОБА_1. Зазначає, що прокурор не вправі був порушувати
кримінальну справу щодо неї, а також посилається на те, що суд не
врахував, що ОСОБА_1 діяла в стані необхідної оборони, оскільки
захищала від побиття свого сина, що виключає наявність в її діях
складу злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу
провадженням закрити за відсутністю в її діях складу злочину.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженої на підтримання
касаційної скарги її захисника, думку прокурора, який вважав
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, вирок щодо
ОСОБА_1 скасувати, а справу закрити за відсутністю в її діях
складу злочину, оскільки вона діяла у стані необхідної оборони,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в
касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона підлягає
задоволенню з таких підстав.
Твердження захисника у касаційній скарзі про те, що прокурор
не мав повноважень для порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1
за ч. 1 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, є такими, що грунтуються на
законі.
Згідно зі ст. 27 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
справи про злочини,
передбачені ст. 125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, порушуються суддею не
інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить право
підтримувати обвинувачення. Дізнання і досудове слідство в цих
справах не провадиться. Прокурор вправі порушити справу про такий
злочин і при відсутності скарги потерпілого у випадках, якщо
справа має особливе громадське значення, а також у виняткових
випадках, коли потерпілий у такій справі через свій безпорадний
стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може
захистити свої законні інтереси.
Як видно з постанови від 29 січня 2006 року прокурора
Ленінського району м. Вінниці, прокурор скасував постанову від
06.01.2006 року дільничного інспектора міліції ВДIМ Ленінського
ВМВ УМВС України у Вінницькій області про відмову в порушенні
кримінальної справи за фактом побиття ОСОБА_4 за ст. 296 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
і порушив кримінальну справу за ч.1 ст. 125
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за фактом заподіяння неповнолітньому
ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень. При цьому з тексту постанови
видно, що прокурор порушив справу, виходячи лише із заяви батька
потерпілого про побиття його сина, IНФОРМАЦIЯ_2 народження,
дорослою жінкою.
Однак прокурором не було взято до уваги матеріали перевірки,
проведеної дільничним інспектором, за якими встановлено, що між
ОСОБА_4 і хлопчиком його ж віку виникла суперечка і бійка, в яку
на захист сина втрутилась мати хлопчика. ОСОБА_4 отримав тілесні
ушкодження під час цієї бійки.
Також прокурором в постанові про порушення кримінальної
справи не визначено, в чому полягало особливе громадське
значення цієї справи чи її винятковість, та не наведені обставини,
які б давали право прокурору порушити кримінальну справу про
злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, з огляду
на те, що за відомими прокурору даними ОСОБА_4 проживав у сім'ї,
його батько ОСОБА_4 має вищу юридичну освіту, працював у
Стрижевській виправній колонії, тобто міг забезпечити захист
законних інтересів свого сина шляхом подання до суду скарги в
порядку, передбаченому ст. 27 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор не мав у
даному конкретному випадку повноважень на порушення кримінальної
справи за ч. 1 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і направлення її для
проведення досудового розслідування.
На ці порушення кримінально-процесуального закону не звернув
уваги суд при прийнятті кримінальної справи до судового розгляду.
Крім того, при розгляді справи і постановленні вироку суд
допустив істотні порушення кримінально-процесуального
законодавства, неправильно застосував кримінальний закон та
незаконно засудив ОСОБА_1 за ч.1 ст.125 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Так, в порушення вимог ст. 334 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
суд у
вироку допустив суперечності при встановленні фактичних обставин
справи. Зокрема, при викладенні формулювання обвинувачення,
визнаного судом доведеним, суд зазначив, що ОСОБА_1, помітивши
суперечку між її сином ОСОБА_3 та неповнолітніми ОСОБА_4 і
ОСОБА_5, підійшла до них та умисно двічі вдарила неповнолітнього
ОСОБА_4 по обличчю і один раз по нозі, чим спричинила останньому
легкі тілесні ушкодження.
Однак, аналізуючи зібрані по справі та досліджені докази,
суд зазначив у вироку, що ними підтверджується, що між потерпілим
ОСОБА_4 і сином ОСОБА_1 - ОСОБА_3 була бійка, і саме з метою
припинення цієї бійки ОСОБА_1 застосувала до потерпілого фізичний
вплив, тобто діяла з метою захисту свого сина.
Те, що між малолітніми ОСОБА_3 і ОСОБА_6, з одного боку, та
ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7, з іншого боку, дійсно виникла
суперечка, а потім, коли ці хлопці наздогнали ОСОБА_3 та ОСОБА_6,
і бійка, під час якої вони один одному наносили удари, розбивши у
тому числі ОСОБА_5 ніс, а ОСОБА_3 ніс і губу, від чого у
останнього йшла кров, та про це повідомила батьків малолітня
ОСОБА_8, підтверджено показаннями потерпілого ОСОБА_4, даними ним
у тому числі на очній ставці з ОСОБА_1, показаннями свідків
ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з яких також
випливає, що мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 втрутилася у бійку для
захисту сина, а потім, надавши сину допомогу, виходила на вулицю
із цукерками, щоб примирити хлопців.
Як убачається з показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,
вони на повідомлення ОСОБА_8 про побиття брата також виходили на
вулицю і бачили, як двоє хлопців - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 били ОСОБА_3,
який з розбитим носом і губою у крові лежав на землі, на що
ОСОБА_1, захищаючи сина, втрутилася у бійку і розборонила
хлопців.
При цьому в показаннях допитаних по справі осіб є істотні
суперечності, оскільки одні - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та свідки, що не
були очевидцями події - ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 вказують на
те, що ОСОБА_1, втрутившись у бійку, умисно наносила удари
потерпілому; інші - ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_9,
ОСОБА_11 зазначають, що ОСОБА_1, розбороняючи хлопців, нікого, у
тому числі й потерпілого, не била і таких дій ОСОБА_1 вони не
бачили.
Сама ОСОБА_1, вказуючи, що втрутилась у бійку для захисту
сина від двох хлопців, які його били, по суті заперечує побиття
нею ОСОБА_4 і умисне заподіяння йому легких тілесних ушкоджень.
Також у справі є дані, що під час бійки хлопці наносили один
одному удари, внаслідок яких, зокрема, були тілесні ушкодження у
ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 При цьому ОСОБА_3 вказував, що під час
бійки міг наносити удари і ОСОБА_4
За таких обставин виникає сумнів в обгрунтованості висновку
суду, що виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження у виді незначної
припухлості щоки і синця на нозі виникли в результаті дій саме
ОСОБА_1, а не раніше під час бійки хлопців.
Даними акту судово-медичного обстеження №1385 від 01.06.2006
року, копію якого суд у судовому засіданні відмовився долучати до
матеріалів справи і яку було долучено до апеляції захисника
ОСОБА_2, встановлено, що виявлений у ОСОБА_3 рубець на слизовій
оболонці верхньої губи є наслідком загоєння рани, яка виникла, не
виключено, в строк, на який посилається обстежуваний - 01.01.2006
року, та відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, з урахуванням даних цього акту та показань
свідків щодо причин втручання ОСОБА_1 у бійку хлопців, слід дійти
висновку, що навіть при умисному нанесенні нею в цей момент ударів
ОСОБА_4 заподіяння під час бійки її малолітньому сину ОСОБА_3
легких тілесних ушкоджень давало їй підстави застосувати силу з
метою захисту своєї дитини, і спричинення нею при цьому тілесних
ушкоджень такого ж ступеню тяжкості, як і ті, що були заподіяні її
сину, не тягне настання кримінальної відповідальності, оскільки
її дії, як вчинені у стані необхідної оборони, відповідали
небезпечності посягання на сина та обстановці його захисту.
Ураховуючи викладене, а також виходячи з вимог ст. 62
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, за якою усі сумніви щодо
доведеності вини особи повинні тлумачитись на користь
обвинуваченого, вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а
справа закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 125
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а :
касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити.
Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 вересня
2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Вінницької області від 9 листопада 2006
року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу щодо неї закрити на підставі
п. 2 ч.1 ст.6 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Судді:
Синявський О.Г. Кліменко М.Р. Гриців М.I.