826/3688/15 Про визнання протиправним та скасування рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення в частині оголошення попередження за перешкоджання у здійсненні контролюючих та наглядових повноважень, передбачених чинним законодавством України - 10.02.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року

у справі № 826/3688/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Дивосвіт"

до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення

про визнання протиправним та скасування рішення

У березні 2015 року ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Нацрада) про визнання протиправним та скасування рішення від 12.02.2015 № 144 в частині оголошення попередження за перешкоджання у здійсненні контролюючих та наглядових повноважень, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015,залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судівпопередніх інстанцій,ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" оскаржилоїху касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення судівпопередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове - про задоволення позову.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Нацрада просила залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягаєчастковому задоволеннюз огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на підставі скарги стосовно діяльності ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" відповідач листом від 19.12.2014 вих. № 17/2699 звернувся до позивача за адресою, зазначеною у Державному реєстрі телерадіоорганізацій (вул. Отто Шмідта, буд. 6, м. Київ, 04107), з проханням у семиденний термін надати добовий запис ефірної трансляції радіоканалу "Вести Радио" у м. Києві за 16.12.2014. Однак, лист до компанії фактично не надійшов і був повернутий відповідачу.

16.01.2015 вих. № 17/71 на вказану адресу відповідачем був надісланий повторний лист рекомендованою поштовою кореспонденцією із повідомленням про вручення, який також був повернутий до Нацради із зазначенням, що адресат вибув.

З огляду на вищевикладене, контролюючим органом було зроблено висновокпро те, що ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" не знаходиться за адресою, зазначеною в ліцензії серії НР № 00184-м, станом на 16.01.2015.

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що Нацрада рішенням від 29.01.2015 № 102 призначила позапланову перевірку діяльності ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" на предмет дотримання вимог частиничетвертої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", якою встановлено, що зміни до статуту компанії в частині місцезнаходження позивача були внесені загальними зборами учасників 27.01.2015, а офіційно вони затверджені 29.01.2015.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на дати направлення контролюючим органом листів (19.12.2014 та 16.02.2015) про надання добових записів ефірної трансляції, позивач не знаходився за адресою місцезнаходження. Отже, контролюючий орган був позбавлений можливості перевірити відповідність ефірних трансляцій вимогам чинного законодавства України, внаслідок чого твердження відповідача про перешкоджання позивачем у здійсненні Нацрадою контролюючих та наглядових повноважень є цілком обґрунтованими, а оспорюване рішення відповідача - правомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись у повній мірі та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цим законом.

Згідно з частиноючетвертою статті 7 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення, незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач, є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Статтею 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачено, що Національна рада здійснює: нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів; нагляд за дотриманням стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки вітчизняного продукту у їх програмах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства щодо складу їх засновників (власників), а також частки іноземних інвестицій у їх статутному капіталі; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для витребовування у ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт"добового запису ефірної трансляції радіоканалу "Вести Радио" у м. Києві за 16.12.2014 була скарга щодо діяльності позивача. Через тривале листування з ліцензіатом, сплинув термін зберігання записів ефіру і Національна рада не змогла отримати запитувані нею матеріали. Отже, відповідач стверджує, що через недотримання позивачем вимог законодавства регуляторний орган був позбавлений можливості отримати запис ефіру та перевірити його.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові акти названим вимогам процесуального закону відповідають не в повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Ураховуючи вказані положення правових норм адміністративного судочинства стосовно принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та належності доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що під час розгляду цієї справи суду необхідно було встановити та дослідити зміст скарги, на підставі якої відповідач витребовував у ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" добовий запис ефірної трансляції радіоканалу "Вести Радио" у м. Києві за 16.12.2014. Крім того, суду потрібно було з'ясувати, у межах виконання якої саме з наглядових чи регуляторних функцій Нацрада витребовувала у позивача відповідний запис, не отримавши який відповідач зробив висновок про перешкоджання у здійсненні його наглядових та контролюючих повноважень. Також у прийнятих у справі рішеннях суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку доводам сторін у справі стосовно наявності або відсутності факту правопорушення, відображеного в оскаржуваному рішенні суб'єкта владних повноважень, юридичної природи його походження, наявності або відсутності вини позивача, можливості застосування санкції у вигляді попередження за вказане правопорушення.

Вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, належна правова оцінка їм надана не була, але це має значення для правильного вирішення цього спору по суті в аспекті положень частини третьої статті 2 КАС України.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги у певній мірі заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення по суті спору у цій справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.