Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

при секретарі судового засідання - Вишняку О.М.

з участю представника позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне турецьке-українське підприємство "Ефес"

до відповідача Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

17.03.2014 р. до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2014 р. № 0000062206 та № 0000052206 звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне турецько-українське підприємство "ЕФЕС" (далі Товариство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що за результатами проведеної перевірки Головним управлінням Міндоходів у Чернігівській області (далі Управління Міндоходів) було донараховано мито, податок на додану вартість і штрафні санкції через неправильне класифікування товарів за УКТ ЗЕД Товариством при ввезенні їх на територію Україну. Посилаючись на неправомірність податкових повідомлень-рішень, позивач просив їх скасувати.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8.07.2014 р., позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Управління Міндоходів звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити позов повністю. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкових висновків про обґрунтованість позову.

У своїх запереченнях позивач вважає рішення судів законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки відповідачем було складено акт перевірки № 2/22/31275305 від 13.02.2014 р. та винесено податкові повідомлення-рішення № 0000062206 від 26.02.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання: за платежем "мито" у сумі 3037,34 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 759,34 грн. і № 0000052206 від 26.02.2014р., яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 607,47 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 151,87 грн.

Під час перевірки Управління Міндоходів прийшло до висновку, що Товариством при ввезенні приладів для пакування було невірно класифіковано "прилад для пакування хлібобулочних виробів у розібраному стані: Кліпсатор GKM- 40" в товарній підкатегорії 8422400090 згідно з УКТ ЗЕД, в той час як його класифікація повинна відбуватися в товарній підкатегорії 8422300090 УКТ ЗЕД (ставка ввізного мита 2%).

Задовольнивши адміністративний позов суди попередніх інстанцій послались на те, що митний орган, прийнявши від позивача митну декларацію та погодившись із запропонованим Товариством кодом товару, втратив в подальшому право здійснювати митний контроль щодо правильності визначення коду товару.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В постанові Верховного Суду України від 29.09.2015р. (справа № 21-1724а15/807/2094/13-а) зазначено :

У справі, що розглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, касаційний суд погодився з його висновками про те, що під час розмитнення товару у Митниці не виникало сумніву щодо правильності визначеної Товариством митної вартості товару, додаткові документи для підтвердження відомостей, заявлених у ВМД, щодо вартості ввезеного товару у Товариства не витребовувались, ввезений товар був випущений митним органом у вільний обіг, тому є неправомірними дії та податкові повідомлення-рішення Митниці від 30 квітня 2013 року NN 61, 62 про донарахування Товариству ввізного мита та ПДВ ввезеного товару на підставі документів, отриманих від митних органів Угорщини, які не можуть бути доказом автентичності чи підробки документів.

Водночас у наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України касаційний суд у подібних відносинах дійшов висновку про те, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях. Крім того, касаційний суд погодився із тим, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 статті 54 ПК, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права.

Відповідно до підпункту 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 ПК митні органи є контролюючими органами щодо мита, акцизного податку, ПДВ, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях (підпункт 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК).

Згідно зі статтею 351 МК предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Крім того, оскаржуване рішення суду касаційної інстанції не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року, 26 червня 2012 року та 4 липня 2013 року (справи NN 21-223а11, 21-130а12, 21-202а13 відповідно), згідно з якою, якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Суд установив, що підставою для прийняття Митницею податкових повідомлень-рішень від 30 квітня 2013 року NN 61, 62 про донарахування Товариству грошових зобов'язань із ввізного мита та ПДВ стали документи, отримані від митних органів Угорщини, з яких митний орган встановив загальну суму вартості ввезеного Товариством на митну територію України товару, відмінну від вартості заявленої декларантом. У справі, що розглядається, митний орган не визначав митну вартість товару, яка була задекларована Товариством самостійно.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком апеляційного суду, який, відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтовано дійшов висновку про те, що невиїзна документальна перевірка була проведена Митницею на законних підставах, а податкові повідомлення-рішення NN 61, 62 прийняті Митницею правомірно та відповідно до норм чинного законодавства, оскільки Митниця за обґрунтованої підозри продовжила митний контроль за ввезеним Товариством товаром і на підставі документів, отриманих від митних органів Угорщини, встановила розбіжності в сумі вартості ввезеного Товариством на митну територію України товару, яка відмінна від вартості, заявленої декларантом при його розмитненні."

Таким чином, неправильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у митного органу права здійснювати митний контроль після завершення процедури митного оформлення.

Проте, всупереч приписів частини 2 статті 71 КАС України відповідач під час розгляду справи в суді не надав достатніх та допустимих доказів того, що після завершення процедури митного оформлення документів, під час якої митний орган погодився з правильністю запропонованого позивачем кодом товару, у відповідача з'явились якісь нові докази, що викликали обґрунтовані сумніви щодо правильності визначення коду товару.

Не надав відповідач також і доказів того, що ввезений Товариством прилад не є приладом для пакування хлібобулочних виробів, як зазначено у ввізній декларації та не використовується позивачем для цих цілей, а є обладнанням для наповнення, закупорювання пляшок, банок, закривання ящиків, мішків або інших ємкостей, їх запечатування, закорковування або наклеювання на них етикеток та використовується позивачем саме з цією метою.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для скасування судових рішень, якими було задоволено адміністративний позов.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8.07.2014 р. - без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235- 244 КАС України.