У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кравченка К.Т.,
суддів
Жука В.Г., Мороза М.А.,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 30 листопада 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30
червня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області
від 31 серпня 2004 року.
Вироком суду
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
уродженця та жителя м. Луцьк Волинської області,
судимого:
27 грудня 2001 року Луцьким міським судом за ст. ст. 81 ч. 2,
81 ч. 3,
140 ч. 2, 42 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки 6 місяців
позбавлення волі.
Звільнений 10 вересня 2003 року за ст. 2 Закону України "Про
амністію"
від 11 липня 2003 року на 1 рік 2 місяці 7 днів,
- засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 12
років позбавлення волі.
Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3512
грн. 85 коп. на відшкодування матеріальної та 30000 грн. моральної
шкоди, а також у доход держави 41 грн. 30 коп. судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня
2004 року апеляцію засудженого залишено без задоволення, а вирок
Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2004
року - без зміни.
Як визнав суд, 24 березня 2004 року, приблизно о 19 годині,
ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у будинку
АДРЕСА_1, на грунті помсти та особистих неприязних стосунків, з
метою умисного вбивства, завдав ОСОБА_3 не менше семи ударів ножем
у життєво-важливі органи, заподіявши проникні колото-різані
поранення грудної клітки, від чого потерпілий помер на місці
вчинення злочину.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього
скасувати у зв'язку із тим, що на досудовому слідстві та судом не
були досліджені усі обставини справи, не допитані усі свідки у
справі.
Вважає, що його злочинні дії невірно кваліфіковано за ч. 1
ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки злочин він вчинив у стані
сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок
протизаконного насильства і тяжкої образи з боку потерпілого.
Засуджений зазначає, що судом належним чином не ураховано
дані про особу потерпілого, його протиправну поведінку, а також
пом'якшуючі покарання обставини.
Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, що у судовому засіданні було
порушено його право на захист. Апеляційний суд не задовольнив його
клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи, наведені у скарзі засудженого, колегія суддів
не знаходить підстав для її задоволення.
Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності
ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства, стверджується сукупністю
зібраних у справі доказів, і є правильним.
На обгрунтування свого висновку, суд першої ланки підставно
послався у вироку на досліджені у судовому засіданні докази, у
тому числі й на показання самого засудженого, за якими він
повністю визнавав себе винним у вчиненому ним злочині. ОСОБА_1
неодноразово стверджував, що перебуваючи у стані алкогольного
сп'яніння, на грунті помсти та особистих неприязних стосунків,
завдав декілька ударів кухонним ножем у грудну клітку ОСОБА_3,
розуміючи, що цим може позбавити його життя. Ці показання
засуджений підтвердив і при відтворенні обстановки та обставин
події.
Пояснення ОСОБА_1 узгоджуються із показаннями свідків
ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_2 під час досудового та судового
слідства та даними, що є у протоколах огляду місця події і
фототаблицях до нього, висновках судово-медичної та
судово-психіатричної експертиз, іншими доказами у справі.
Зокрема, із даних, що є у висновку судово-медичної експертизи
вбачається, що смерть ОСОБА_3 настала від тяжких тілесних
ушкоджень, небезпечних для життя у момент їх заподіяння.
Уся сукупність зібраних у справі доказів була предметом
перевірки і аналізу суду першої інстанції, що дало йому змогу
зробити обгрунтований висновок щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні
умисного вбивства за обставин, вказаних у вироку та кваліфікувати
його злочинні дії саме за ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Посилання засудженого на те, що він заподіяв потерпілому
тяжкі тілесні ушкодження, перебуваючи у стані сильного душевного
хвилювання, були предметом перевірки суду і не знайшли свого
підтвердження.
Так, за даними комісійної, комплексної,
психолого-психіатричної експертизи (а. с. 132 - 135), ОСОБА_1
ніякими хронічними психічними захворюваннями не страждав і не
страждає, і є осудною особою.
У стані фізіологічного афекту не перебував, не знаходився
також і у будь-якому стресовому чи розгубленому стані.
Твердження засудженого про те, що суд безпідставно визнав, що
злочин він вчинив у стані алкогольного сп'яніння, то воно не
грунтується на матеріала справи, спростовано показаннями як самого
засудженого у судовому засіданні, так і поясненнями свідка
ОСОБА_5.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, керуючись ст. 65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, суд урахував характер і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого ним злочину, котрий є тяжким, дані про
особу засудженого, який повністю визнавав себе винним, розкаявся
у скоєному, сприяв розкриттю злочину, те, що злочин вчинив у
неповнолітньому віці, а також і те, що винний раніше судимий і
обрав йому покарання у межах санкції ст. 115 ч. 1 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Призначене покарання є необхідним та достатнім для
виправлення засудженого.
За матеріалами справи видно, що у ході досудового слідства та
у судовому засіданні право засудженого на захист порушено не було.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 клопотань про
фіксацію судового розгляду технічними засобами не заявляв.
Вивченням матеріалів справи порушень
кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування або зміну
постановлених у справі судових рішень, не виявлено. Не виявлено й
даних, котрі свідчили б про те, що до ОСОБА_1 застосовувалися
незаконні методи слідства. Тому твердження у касаційній скарзі
засудженого про те, що показання під час досудового слідства він
давав під тиском працівників міліції, не можна визнати
підставними.
Підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, а
також для призначення даної справи до касаційного розгляду з
викликом осіб, зазначених у статті 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, не
знайдено.
Керуючись статтею 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
У задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 -
відмовити.
С у д д і:
Кравченко К.Т. Жук В.Г. Мороз М.А.