У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Стрекалова Є.Ф. і Кармазіна Ю.М.
розглянула в судовому засіданні 28 листопада 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційним поданням виконуючого
обов'язки прокурора Автономної Республіки Крим на вирок
Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 27
грудня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
від 17 березня 2005 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Цим вироком
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
громадянин України, несудимий,
і
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2,
громадянин України, несудимий,
засуджені за ч. 2 ст. 365 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на три роки
позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані
зі здійсненням функцій представників влади, строком на два роки
кожний.
На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 і ОСОБА_2
звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком на один рік і покладенням на них обов'язків, передбачених
п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3
по 20000 грн. з кожного на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2005
року вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни, виключено з
резолютивної частини слова "один раз на місяць".
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України від 30 серпня 2005 року в задоволенні
касаційних скарг засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.
Згідно з вироком ОСОБА_1 і ОСОБА_2 засуджено за те, що вони,
будучи службовими особами, які здійснювали функції представників
влади, 06 лютого 2002 року близько 15-ої години у Чорноморському
районі Автономної Республіки Крим за встановлених судом обставин
перевищили владу і службові повноваження, що супроводжувалось
насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність
ОСОБА_3 діями, спричинивши їй середньої тяжкості тілесні
ушкодження.
У касаційному поданні виконуючий обов'язки прокурора
Автономної Республіки Крим просить вирок і ухвалу апеляційного
суду скасувати, а справу щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 направити на новий
судовий розгляд. Посилається на неправильне застосування
кримінального закону, зазначаючи, що суд всупереч вимогам статті
75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
звільнив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з
випробуванням як від основного, так і додаткового покарання.
Вказує на порушення ст. 334 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
і вважає, що
рішення суду про задоволення цивільного позову ОСОБА_3 належним
чином не мотивоване.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що
в його задоволенні необхідно відмовити.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у
вчиненні злочину, за який їх засуджено, відповідає фактичним
обставинам справи, підтверджується дослідженими судом доказами і в
касаційному поданні прокурором не оспорюється.
Дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 365 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковані правильно.
Як видно з матеріалів справи, суд визнав винуватими ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, і призначив кожному покарання у виді трьох років
позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані
зі здійсненням функцій представників влади, строком на два роки та
на підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
їх звільнив від
відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один
рік.
Відповідно до ст.ст. 75, 77 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд може
прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з
випробуванням лише тих осіб, які засуджені до виправних робіт,
службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а
також позбавлення волі на строк не більше п"яти років. У разі
звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути
призначені додаткові покарання (крім конфіскації майна), зокрема,
у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю.
Та обставина, що у формулюванні застосування ст. 75 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд не зазначив про звільнення ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 тільки від основного покарання, не дає підстав вважати, що
судом прийнято рішення про звільнення засуджених і від додаткового
покарання, оскільки, як видно з вироку, такого рішення не
приймалось, а інше тлумачення рішення суду щодо застосування цієї
норми закону є припущенням.
Разом з тим, те, що суд звільнив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 тільки від
відбування покарання у виді позбавлення волі, свідчить і те, що
вирок звернений до виконання в частині призначення їм додаткового
покарання.
Вважаються також безпідставними доводи в касаційному поданні
прокурора про те, що рішення суду про стягнення із засуджених
моральної шкоди належним чином не мотивоване.
Вирішуючи питання про роз"язання цивільного позову, суд
виходив із принципу компенсації заподіяних ОСОБА_3 моральних
страждань, а тому, дотримуючись вимог закону, прийняв обгрунтоване
рішення про задоволення цивільного позову потерпілої в повному
обсязі.
Таким чином, підстав для призначення кримінальної справи до
касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених
у ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
у задоволенні касаційного подання виконуючого обов'язки
прокурора Автономної Республіки Крим відмовити.
С у д д і:
С.М. Міщенко Є.Ф. Стрекалов Ю.М. Кармазін