У х в а л а

                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ

     Колегія  суддів   Судової  палати  у   кримінальних   справах
Верховного Суду України у складі:

     головуючого

     Присяжнюк Т.I.,

     суддів

     Короткевича М.Є, Нікітіна Ю.I.,

     за участю прокурора

     Кравченко Є.С.

     розглянула в судовому засіданні у м. Києві 28 листопада  2006
року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на  вирок
Київського районного суду м. Одеси від 5 березня 2004  року,  яким
виправдано:

     ОСОБА_1,    IНФОРМАЦIЯ_1,  громадянина   України,  раніше  не
судимого,

     -  за ст.  15,  ч.  4  ст.  190  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          за
відсутністю в його діях складу злочину.

     В апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.

     Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у  тому,
що він, знаючи, що договір купівлі-продажу від 4 серпня 1999  року
жилого будинку  у  АДРЕСА_1,  укладений  між  ним  та  ОСОБА_2,  є
формальним, намагався шляхом обману заволодіти вказаним  будинком,
звертаючись при цьому до суду та до різних правоохоронних органів.

     У касаційному поданні прокурор просить скасувати  вирок  щодо
ОСОБА_1, а справу направити на додаткове розслідування,  мотивуючи
тим, що дана справа тісно зв'язана  з  кримінальною  справою  щодо
ОСОБА_2, обвинуваченого у шахрайстві, яка направлена на  додаткове
розслідування.

     Заслухавши  доповідача,  думку  прокурора,   який   підтримав
касаційне  подання  прокурора,  перевіривши  матеріали  справи  та
обговоривши доводи подання, колегія суддів  вважає,  що  касаційне
подання підлягає задоволенню з таких підстав.

     Встановлено,  що   органами   досудового   слідства   ОСОБА_1
обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15, ч. 4 ст.
190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         2001 року, а ОСОБА_2 - за ч. 2 ст.  143
КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
         1960 року.

     Суд,  перевіряючи  вказані  обставини,  частково  задовольнив
клопотання адвоката ОСОБА_3  і прийшов до висновку щодо можливості
виділення кримінальної справи щодо ОСОБА_2  та направлення  її  на
додаткове розслідування, а  згодом,   продовжуючи  слухати  справу
щодо ОСОБА_1, постановив виправдувальний вирок.

     Проте з таким висновком суду колегія  суддів   погодитись  не
може.

     Відповідно до вимог ст. 26 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
          виділення
справи  допускається   тільки   у   випадках,   які   викликаються
необхідністю і коли це не може негативно відбитися на всебічності,
повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

     Повертаючи справу щодо ОСОБА_2  на  додаткове  розслідування,
суд вказав, що допущена суттєва  неповнота досудового слідства  не
може бути усунута у судовому засіданні, у зв'язку  з  чим  прийняв
рішення   про   її   направлення   для   проведення    додаткового
розслідування.

     В основу виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 суд  поклав,  у
тому числі його показання, у яких він  себе  винним  не  визнав  і
пояснив, що 4  серпня  1999  року  він  уклав  з  ОСОБА_2  договір
купівлі-продажу  будинку  по   АДРЕСА_1,   передавши   при   цьому
останньому  50 тисяч доларів США і даний договір не був фіктивним,
показання ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_4 та  ОСОБА_5,  а  також  дані
договору купівлі-продажу та матеріали цивільної справи.

     Разом з тим,  як  зазначено  у  вироку,  органами  досудового
слідства не  зібрано  доказів  на  підтвердження  вини  ОСОБА_1  у
зв'язку з тим, що ними не  встановлено  кого  саме  він  вводив  в
оману: потерпілу ОСОБА_4 чи працівників правоохоронних органів, до
яких він (ОСОБА_1) звертався за захистом своїх прав,  і  це  стало
підставою   для   виправдання   ОСОБА_1   у   вчиненні    злочину,
передбаченого ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Оскільки при розгляді справи  щодо ОСОБА_1  та  ОСОБА_2  були
допущенні порушення норм кримінально-процесуального законодавства,
зокрема  ст.  26  КПК  України  ( 1001-05 ) (1001-05)
        ,  тобто   безпідставно
виділено кримінальну справу щодо  ОСОБА_2, а також з  урахуваннями
того, що дії ОСОБА_1 та  ОСОБА_2  тісно  пов'язані  між  собою,  а
виділення справи можливе лише у виключних  випадках  і  за  умови,
коли це не може негативно відобразитися на  всебічності,  повноті,
об'єктивності  дослідження  і  вирішення  справи,  колегія  суддів
вважає, що вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню,  а  кримінальна
справа - направленню на додаткове розслідування.

     У  ході   додаткового   розслідування   необхідно   врахувати
вищенаведене, всебічно, повно, об'єктивно дослідити  всі зібрані у
справі докази та прийняти законне і обгрунтоване рішення.

     Керуючись статтями 394-396 КПК України  ( 1001-05 ) (1001-05)
        ,  колегія
суддів

                            УХВАЛИЛА:

     Касаційне подання прокурора  задовольнити.

     Вирок Київського районного суду м. Одеси від 5  березня  2004
року щодо ОСОБА_1 скасувати, а  кримінальну  справу  направити  на
додаткове розслідування.

                              СУДДI:

         Присяжнюк Т.I.  Короткевич М.Є.    Нікітін Ю.I.