Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

головуючого - судді

Паневіна В.О.,

суддів

Глоса Л.Ф., Кліменко М.Р.,

за участю прокурора

Брянцева В.Л.,

захисника

ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 листопада 2006 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 захисників ОСОБА_1, ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2006 року щодо ОСОБА_2

Судовим рішенням Цетрального суду м. Будапешт від 12 вересня 1995 року

ОСОБА_2, громадянина України,

уродженця м. Хуст Закарпатської області, жителя м. Києва, раніше не судимого,

визнано винним у тому, що він 15 грудня 1993 року близько 1 години в співучасті із ОСОБА_4 проникли до будинку АДРЕСА_1, в якому проживала сім'я IНФОРМАЦIЯ_1, та з використанням вогнепальної зброї і ножа вчинили замах на умисне вбивство ОСОБА_5, його дружини ОСОБА_6 та знайомої останніх - ОСОБА_7, яка у них гостювала, з метою заволодіння їхнім майном. Його дії кваліфіковані: за Розділом 20 підрозділу 2 КК Угорщини як співучасть у нападі; за Розділом 16, Розділом 166, підрозділами 1 та 2, параграфами "b" та "f" КК Угорщини як спроба вбивства з використанням сили, що спрямована проти кількох осіб, з метою отримання вигоди у вигляді грошей. Покарання йому було призначено 13 років позбавлення волі з обов'язковим видворенням за межі Республіки Угорщина.

Верховний Суд Республіки Угорщина переглянувши справу щодо ОСОБА_2 за скаргами державного прокурора, який просив збільшити покарання, захисника засудженого, який просив скасувати рішення суду першої інстанції або пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання, визнав безпідставними правові засоби захисту з боку адвоката, а доводи прокурора обгрунтованими і вироком від 4 квітня 1998 року змінив вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, засудивши ОСОБА_2 до довічного позбавлення волі.

За заявою ОСОБА_2 на підставі Європейської конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року його було передано для подальшого відбування покарання в Україні.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2006 року вирок Верховного Суду Республіки Угорщина від 4 квітня 1998 року приведено у відповідність з чинним законодавством України -

дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) і призначено за цим Законом покарання у виді довічного позбавлення волі.

У касаційних скаргах та в доповненнях до них:

- засуджений ОСОБА_2. та захисник ОСОБА_3., посилаючись на те, що на час вчинення злочину законодавством України не було передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, просять постанову суду змінити та пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання;

- захисник ОСОБА_1, посилаючись на те, що Верховним Судом Республіки Угорщина безпідставно постановлено вирок у відсутності засудженого, Апеляційним судом Закарпатської області порушено вимоги кримінально-процесуального законодавства України щодо колегіального розгляду справи, що суд не мав права призначити засудженому довічне позбавлення волі, оскільки такого виду покарання на час вчинення злочину в Україні не було, просить судові рішення щодо засудженого ОСОБА_2 змінити, пом'якшивши йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисника ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, думку прокурора про часткове задоволення скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Доводи захисника ОСОБА_1, що Верховний Суд Республіки Угорщина не мав права постановити вирок у відсутності засудженого, були предметом перевірки в суді і визнані безпідставними.

Відповідно до вимог Конвенції про передачу засуджених осіб, апеляційний суд Закарпатської області врахував зроблені щодо ОСОБА_2 висновки, які викладені в судових рішеннях Центрального суду м. Будапешт та Верховного Суду Республіки Угорщина.

Апеляційний суд в межах наданих йому законом повноважень правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.2 ст.15, п.п. 1,6 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) , оскільки він вчинив замах на вбивство трьох осіб з корисливих мотивів. Рішення ж суду про кваліфікацію його дій ще й за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) за кваліфікуючою ознакою вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб є помилковим, оскільки поняття вчинення злочину у співучасті не є тотожним поняттю вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Крім того, Розділ 166 підрозділи 1 та 2, параграфи "b", "f" КК Угорщини, за якими кваліфіковано дії ОСОБА_2, передбачають кримінальну відповідальність за умисне вбивство з корисливих мотивів більше ніж однієї особи і не містять кваліфікуючої ознаки вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб. За таких обставин, колегія суддів вважає, що із резолютивної частини постанови Апеляційного суду Закарпатської області належить виключити кваліфікацію дій засудженого за п. 12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) .

Рішення угорських судових інстанцій щодо ОСОБА_2 визнані Закарпатським апеляційним судом із дотриманням судової процедури України і приведені у відповідність із чинним кримінальним законодавством України з дотриманням вимог ст. 11 Конвенції про передачу засуджених осіб та ст. 409 КПК України (1001-05) , яка передбачає вирішення суддею одноособово питань, зв'язаних з виконанням вироку. Тому доводи касаційної скарги про те, що ці питання належало вирішувати колегіальним складом суду, є безпідставними.

Що стосується міри покарання, то колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що покарання, призначене ОСОБА_2 Верховним Судом Республіки Угорщина, є сумісним, співвідноситься з санкцією ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) . Та обставина, що за КК України (1960 (2001-05) року), який діяв на час вчинення ОСОБА_2. злочину, не існувало такого виду покарання як довічне позбавлення волі, не дає підстав вважати неправильним призначення цього покарання за постановою про приведення вироку у відповідність із кримінальним законодавством України, оскільки ст. 93 КК України (2341-14) (1960 року) передбачалося і призначення покарання у виді смертної кари, що є більш суворим ніж довічне позбавлення волі. Крім того, ОСОБА_2. злочин вчинив на території Республіки Угорщина і засуджений за законами цієї держави, які передбачають за вчинене призначення покарання у виді довічного позбавлення волі. При приведенні вироку у відповідність до законодавства України суд виходив з вимог Кримінального закону, чинного на час прийняття цього рішення, який також передбачає за вчинення аналогічного злочину призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення ОСОБА_2 покарання.

Разом з тим, апеляційний суд не зробив ніякого судження з приводу судових рішень Угорщини щодо ОСОБА_2 в частині можливості його умовно-дострокового звільнення після відбуття 18 років позбавлення волі. Таке рішення суду держави винесення вироку є більш сприйнятливим для засудженого в порівнянні з законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Конвенції про передачу засуджених осіб, у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним визначити можливість вирішення питання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2, захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області щодо ОСОБА_2 від 10 липня 2006 року змінити.

Виключити із резолютивної частини постанови пункт 12 частини 2 статті 115 КК України (2341-14) , тобто кваліфікуючу ознаку вчинення замаху на умисне вбивство за попередньою змовою групою осіб.

У відповідності з судовими рішеннями Республіки Угорщина визначити можливість вирішення питання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_2 після відбуття 18 років позбавлення волі, доповнивши постанову рішенням такого змісту.

У решті постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2006 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.