Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Голубєвої Г.К. розглянувши в попередньому судовому засіданні

перевіривши касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 р.

у справі № 804/14582/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі - позивач, ТОВ "Україна") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Дніпродзержинська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013 р. № 00002242203 та № 0002222205.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.08.2013 р. № 000222205. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 03.06.2013 р. по 16.07.2013 р. посадовими особами Дніпродзержинської ОДПІ була проведена документальна планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 23.07.2013 р. № 97/5/22.2-0630508364, згідно висновків якого, перевіряючими встановлено, зокрема, порушення пункту 8-1.6, підпункту 8-1.15.1, підпункту 8-1.15.2 пункту 8-1.15 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній декларації ПДВ у сумі 489 027 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість скороченої декларації з ПДВ у сумі 15 483 грн., підпунктів 2.8, 2.11 пункту 2, підпунктів 3.1, 35 пункту 3, підпунктів 7.39, 7.24 та 7.41 пункту 7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ, в результаті чого нараховано суму штрафних санкцій у сумі 10 452 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013 р. № 0002242203, яким до позивача було застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штрафи) у сумі 10 452 грн. та № 0002222205, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 630 638 грн., у тому числі 504 5010 грн. - за основним платежем та 126 128 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючи про те, що позивачем невірно розподілено суми податкових зобов'язань між загальною та скороченою деклараціями, у зв'язку з чим позивачем до складу податкових зобов'язань податкової декларації з ПДВ не включено суму ПДВ у розмірі 374 604 грн. в результаті того, що товариством віднесено продаж продукції не власного виробництва в скорочену декларацію з ПДВ, та не включено суму ПДВ у розмірі 133 798 грн. у результаті того, що товариство надавало послуги обробки земельних ділянок стороннім організаціям. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, яка вирощена позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках. Крім того, перевіряючими в акті встановлено, що позивачем в порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) завищено податковий кредит у сумі 98 374,41 грн.

Також, в Акті містяться посилання про порушення позивачем "Положення про ведення касових операцій у національній валюті України", на підставі чого нараховані штрафні санкції у розмірі 10 452 грн.

Суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.

Згідно пункту 8-1.1 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом "б" підпункту 8-1.15.2 пункту 8-1.15 вказаної статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" діяльність у сфері сільського господарства включає: - виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; - виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Водночас законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому така особа повинна буде підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Зазначені положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) кореспондуються з положеннями закріпленими статтею 209 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Отже, пункт 81.6 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість", як і пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, не ставить право платника податку на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами податкового законодавства України.

Податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Встановлена у законодавчих нормах вимога щодо виробництва сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях передбачає фактичне використання платником таких потужностей для виготовлення сільськогосподарської продукції та має на меті виключити з кола суб'єктів вказаного режиму оподаткування осіб, які не є безпосередніми виробниками сільгосппродукції. Однак наведене положення Закону не дає підстави для висновку про запровадження законодавцем такої додаткової умови перебування на спеціальному режимі, як дотримання платником порядку оформлення права користування земельною ділянкою.

Отже у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платника фіксованого сільськогосподарського податку у разі недотримання останнім норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку. З 02.02.2009 р. по 12.01.2011 р. була чинна постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. № 23 (23-2009-п) "Про затвердження переліку видів діяльності, на які поширюються норми статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 13 вказаної постанови до видів діяльності на які поширюються норми статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" окрім іншого входить надання послуг сільськогосподарською технікою разом з обслуговуючим персоналом.

Отже, податкові зобов'язання в сумі 133 798 грн., які були накопичені підприємством на спеціальному рахунку за господарські операції щодо надання послуг с/г техніки з обслуговуючим персоналом, підприємство правомірно віднесло до скороченої декларації.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2010 р. позивачем до податкового органу були подані дві податкові декларації (№1208/ДП005, 1208/ДП008) згідно яких підприємством було помилково віднесено до податкового кредиту дві операції на загальну суму 98 374,41 грн.

Відповідно до пункту 4.4. наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання" (z0250-97) , що діяв у період, що перевірявся (Далі - Порядок) - якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону N 2181), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість - у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок).

Також, відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

У зв'язку з цим, позивач 20.01.2011 р. подав уточнюючий розрахунок, в якому зазначив зменшення від'ємного значення податкового кредиту на суму 98 374,41 грн., тобто на суму, на яку його було завищено у минулому періоді.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 р. у справі № 804/14582/13-а - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.