Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Сіроша М.В. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 р.

у справі № 825/2164/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У липні 2014 р. Приватне акціонерне товариство "Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика" (далі - позивач, ПП "Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика") звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.06.2014 р. № 0001682200 та № 0001672200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 05.06.2014 р. № 0001682200 та № 0001672200.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика" з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за червень-грудень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ "Континентмаш", за січень 2014 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ "Сіммбуд" та декларації з податку на прибуток підприємства за відповідний період з вищевказаними контрагентами, за результатами якої складено акт від 21.05.2014 р. № 1257/22/02469511, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.3, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2,198.66 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижена сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 244 076 грн.; пункту 44.6 статті 44, підпункту 14.1.24 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв 05.06.2014 р. спірні податкові повідомлення-рішення № 0001682200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 289 841 грн., у тому числі за основним платежем - 231 873 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57 968 грн. та № 0001672200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 305 095 грн., у тому числі за основним платежем - 244 076 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 61 019 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 21.05.2014 р. № 1257/22/02469511 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Сіммбуд" та ТОВ "Континентмаш" за перевіряємий період, оскільки, за твердженнями податкового органу, які ґрунтуються на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ "Сіммбуд" та ТОВ "Континентмаш", у вказаних суб'єктів господарювання відсутні реальні можливості здійснювати господарську діяльність, - договори укладені позивачем з даними контрагентами є нікчемними.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, а висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено договір поставки від 12.06.2013 № 126 з ТОВ "Континентмаш", у відповідності до вимог якого постачальник зобов'язується передати покупцеві у власність товар, по асортименту, ціні та кількості вказаних у рахунках-фактурах та (або) видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його в порядку, на умовах та у строки, встановлені цим договором.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, накази про відрядження, посвідчення про відрядження, подорожні листи, товарно-транспортна накладна, банківські виписки.

Також, між ПАТ "Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика" та ТОВ "Континентмаш" було укладено договір про технічне обслуговування поліграфічного обладнання № 127 від 12.06.2013, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе технічне обслуговування техніки відповідно до списку машин (технічних засобів), що вказаний у договору, із зазначенням у ньому типів та моделей. Виконавець виконує роботи особисто, або за допомогою третіх осіб

Реальність цього договору підтверджують наступні первинні документи: банківські виписки, рахунки-фактури,податкові накладні, акти здавання-приймання послуг, інвентаризаційна справа.

Між ПАТ "Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика" та ТОВ "Сіммбуд" було укладено договір поставки від 27.09.2013 № 556/1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати покупцеві у власність товар, по асортименту, ціні та кількості вказаних у рахунках-фактурах та (або) видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його в порядку, на умовах та у строки, встановлені цим договором.

Реальність вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: картка рахунку, банківські виписки, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, відомості про вантаж, посвідчення про відрядження, накази на відрядження.

На виконання умов вищезазначених договорів позивачем було укладено договори-заявки № ДГ-000000017 від 29.07.2013 р., № ДГ-00000016 від 29.07.2013, № ДГ-000000018 від 29.07.2013, № ДГ-00000019 від 27.08.2013, № ДГ-00000020 від 27.08.2013.

В матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів через відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за періоди, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 р. у справі № 825/2164/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.