У Х В А Л А
Iменем України
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого-судді
Міщенка С.М.
суддів
Паневіна В.О., Пекного С.Д.
прокурора та захисника
Ковтун Н.Я. ОСОБА_14
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 листопада 2006
року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого
ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на вирок Євпаторійського міського
суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2005 року та ухвалу
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 квітня 2005
року.
Вироком Євпаторійського міського суду Автономної Республіки
Крим від 25 січня 2005 року
ОСОБА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого,
засуджено: за ч. 3 ст. 189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 6 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою
власністю;
за ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю цих
злочинів ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді 6 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою
власністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування
моральної шкоди 15000 грн. Цивільний позов ОСОБА_4. про стягнення
з ОСОБА_1 35000 грн. матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5
квітня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 10 лютого
2003 року він у невстановленої слідством особи придбав та зберігав
при собі без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб -
канабіс (маріхуану) вагою 6,7 г у висушеному вигляді, якого того ж
дня у нього було виявлено та вилучено працівниками міліції в
приміщенні магазину IНФОРМАЦIЯ_1 м. Євпаторія.
30 березня 2004 року, приблизно о 12-й год., ОСОБА_1,
знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, із погрозою насильства,
небезпечного для життя і здоров'я, відібрав у ОСОБА_3 технічний
паспорт на автомобіль BMW-520, що належав ОСОБА_4 на підставі
генерального доручення, який доручив ОСОБА_3 контролювати ремонт
цього автомобіля в автомайстерні, що знаходиться на території КСП
"Мойнаки" м. Євпаторії та вимагав передачі йому ключа запалювання
від цього автомобіля.
5 квітня 2004 року, ОСОБА_1, з погрозою застосування
насильства, небезпечного для життя і здоров"я, заставив ОСОБА_3
приїхати в автомайстерню та дати дозвіл на зрізання замку, яким
були заблоковані колеса автомобіля, після чого на підставі
доручення на право керування забрав цього автомобіля, яким
розпорядився на власний розсуд, а від ОСОБА_3 почав вимагати
передачі йому до вечора цього ж дня 70 доларів США під погрозою
вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які той сприймав
як реальні. Ввечері цього ж дня ОСОБА_1 за допомогою телефону
продовжував вимагати від ОСОБА_3 передачі йому тієї ж суми, а
потім приїхав у двір будинку АДРЕСА_1 з метою негайного отримання
від сім"ї IНФОРМАЦIЯ_2 вказаної суми грошей. Зустрівши ОСОБА_3 та
погрожуючи їй вбивством і заподіянням тяжких тілесних ушкоджень,
які нею сприймалися як реальні, він продовжував вимагати передачі
вказаної суми грошей, але отримавши відмову, наніс потерпілій
кулаком, в якому знаходився металевий предмет, кілька ударів у
голову та обличчя, від яких та впала і втратила свідомість,
отримавши легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний
розлад її здоров"я.
Боячись бути затриманим, ОСОБА_1 залишив місце вчинення
злочину, але 6 квітня 2004 року неодноразово дзвонив ОСОБА_3 по
телефону і вимагав передачі йому 70 доларів США під погрозою
вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам його
сім"ї.
У касаційних скаргах засудженого ОСОБА_1 поставлено питання
про скасування вироку щодо його засудження за незаконні дії з
наркотичними засобами та перекваліфікацію його дій з ч. 3 ст. 189
на ч. 1 ст. 355 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а в касаційній скарзі
захисника ОСОБА_2 - про скасування судових рішень і направлення
справи на новий судовий розгляд з посиланням на те, що від
володільця автомобіля ОСОБА_1 мав доручення на право керування цим
автомобілем, яку мав і ОСОБА_4, 70 доларів США він вимагав від
ОСОБА_3 тому, що саме таку вартість мав замок запалювання, якого
було пошкоджено внаслідок того, що той не був власником спірного
автомобіля. Оскаржуючи незаконність засудження за наркотичні
засоби, захисник та засуджений посилаються на те, що ОСОБА_1
ніколи не визнавав себе винним у вчиненні цього злочину, вказуючи
на те, що виявлені наркотичні засоби були йому підкинуті
працівниками міліції. Крім того вони посилаються на те, що за
вказаним обвинуваченням щодо ОСОБА_1 справу постановою було
закрито за відсутністю в його діях складу злочину, яку в
установленому законом порядку прокурором не скасовано.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника, який підтримав
касаційну скаргу засудженого, думку прокурора про відмову в
задоволенні касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що
касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають
частковому задоволенню.
Висновки суду про винність ОСОБА_1 у незаконному придбанні та
зберіганні наркотичного засобу за встановлених судом та викладених
у вироку обставин грунтується на досліджених у судовому засіданні
доказах, яким дано об"єктивну оцінку. Висновки суду в ці частині
підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_7 та
інших, показання яких детально наведені у вироку. Підстав не
вірити показанням зазначеним у вироку свідків у суду не було,
оскільки ці показання підтверджені даними протоколу особистого
огляду ОСОБА_1, під час якого у нього було вилучено паперового
згортку з речовиною сіро-зеленого кольору, що за висновком
судово-хімічної експертизи є наркотичним засобом рослинного
походження канабісом (маріхуанною) вагою 6,7 г, а крім того при
медичному огляді встановлено, що на момент затримання ОСОБА_1
перебував у стані, викликаному вживанням психоактивної речовини.
Перевіркою показань свідків встановлено, що органами
досудового слідства та судом їх допитано з дотриманням вимог
кримінально-процесуального закону, вони є послідовними,
узгоджуються між собою та об"єктивно підтверджуються іншими
наведеними у вироку доказами. Перевіркою протоколу особистого
огляду ОСОБА_1 також встановлено, що цей огляд проведено з
дотриманням вимог ст. 264 КУпАП та ст. 184 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
.
Тому доводи касаційних скарг про те, що наркотичну речовину
ОСОБА_1 було підкинуто працівниками міліції, колегія суддів вважає
такими, що суперечать матеріалам справи.
Безпідставні також доводи касаційних скарг про те, що у
матеріалах справи є нескасована постанова про закриття справи щодо
ОСОБА_1 за цим же обвинуваченням. Перевіркою матеріалів справи
встановлено, що постанову слідчого від 18.08.2003 року "про
закриття кримінального переслідування" щодо ОСОБА_1 скасовано
постановою прокурора від 14.05.2004 року "про скасування постанови
про відмову в порушенні кримінальної справи" з таким же
формулюванням, яке було зазначено слідчим у вищевказаній постанові
(т. 2, а.с. 4-6). Тому колегія суддів вважає, що процесуальних
перешкод для постановлення вироку щодо ОСОБА_1 за ст. 309 ч. 1 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
у суду не було.
Тому колегія суддів дійшла однозначного висновку про те, що
ОСОБА_1 обгрунтовано та законно визнано винним у незаконному
придбання та зберіганні наркотичних засобів за вказаних у вироку
обставин без мети збуту, а його дії вірно кваліфіковані за ст. 309
ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Тому підстав для задоволення
касаційних скарг засудженого і захисника в цій частині немає.
Разом із тим, висновок про кваліфікацію дій засудженого
ОСОБА_1 за ст. 189 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
не грунтується на
матеріалах справи та встановлених фактичних обставинах справи, а
тому судові рішення в цій частині підлягають зміні на підставі п.
2 ч. 1 ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
у зв"язку із неправильним
застосуванням судом кримінального закону, яке залишилося без уваги
з боку апеляційного суду.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
вимаганням є незаконна вимога передачі чужого майна чи права
власності на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру
з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами,
обмеженням прав, свобод або законних інтересів цих осіб,
пошкодження чи знищення їхнього майна чи майна, що перебуває в
їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які
потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Частинами 2 - 4 ст. 189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
передбачено
відповідальність за вимагання чужого майна, вчинене за вказаних у
цих частинах кваліфікуючих ознак.
Таким чином, основною обставиною об"єктивної сторони
вимагання є незаконна вимога передачі чужого майна, права на чуже
майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винна
особа не мала права. Обов"язковою ознакою цієї сторони є і спосіб
вимагання, який виражається у погроза заподіяння певної шкоди
потерпілому або його близьким родичам, які ними мають
сприйматисяся як реальні. При цьому вимога передачі чужого майна
має бути реалізована в майбутньому, як і погроза застосування
насильства.
Проте, ці ознаки об"єктивної сторони вимагання при
кваліфікації вчинених ОСОБА_1 безпосередніх дій судом не
враховані, що призвело до необгрунтованої кваліфікації фактично
вчинених ним дій за ст. 189 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
При цьому колегія суддів виходить з наступного. Як видно із
матеріалів справи, органами досудового слідства ОСОБА_1
обвинувачувався у незаконному заволодінні 5 квітня 2004 року
автомобілем БМВ-520, що належав ОСОБА_4 та знаходився у
тимчасовому віданні ОСОБА_3 у зв"язку з наглядом останнього за
його ремонтом, якого примусив дозволити слюсарям автомайстерні в
КСП "Мойнаки" зрізати замок блокування коліс, після чого
відбуксував цього автомобіля в автомайстерню гаражного кооперативу
"Сокіл-2". З урахуванням кваліфікуючих ознак ці дії ОСОБА_1 були
кваліфіковані за ч. 3 ст. 289 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що після зрізання
замка блокування коліс на вказаному автомобілі та незаконному
заволодінні ним під надуманим приводом він в той день почав
вимагати від ОСОБА_8 передачі йому 70 доларів США під погрозою
застосування насильства над ним або його близькими родичами,
вчиненому повторно, під погрозою вбивства або заподіяння тяжких
тілесних ушкоджень, поєднаного з насильством, небезпечним для
життя або здоров"я потерпілої ОСОБА_3. Ці дії ОСОБА_1 були
кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Також ОСОБА_1 було пред"явлено обвинувачення в тому, що при
невстановлених слідством обставинах він придбав підроблене
доручення на вказаний автомобіль на своє ім"я, яку використовував
у період з листопада 2003 року по 8 квітня 2004 року, чим вчинив
злочин, пердбачений ч. 3 ст. 358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Проте під час судового розгляду справи, прокурор, який брав
участь у розгляді справи, пред"явлене ОСОБА_1 обвинувачення
змінив, відмовився від обвинувачення за ст.ст. 289 ч. 3 та 358 ч.
3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, але підтримав його за ч. 3 ст. 189 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
(т. 2, а.с. 362-364). За цим же обвинуваченням
ОСОБА_1 визнав винним і суд, виклавши його у вироку аналогічно
вищевказаній постанові прокурора.
При цьому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 за вказаних
у вироку обставин вимагав від ОСОБА_8 та його матері ОСОБА_3
передачі йому 70 доларів США, супроводжуючи свої вимоги
відповідними погрозами та застосуванням насильства.
Разом із тим, як видно із вироку суду та матеріалів справи,
ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_8, який перед цим повернув йому
технічного паспорта, відшкодувати йому тільки вартість замка
запалювання автомобіля БМВ-520, пошкодженого слюсарями
автомайстерні з дозволу останнього та під умовою відшкодування
вартості цього замка ОСОБА_1. Iнших грошових вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_8 і його близьких родичів не пред"являв. Такий висновок
грунтується як на матеріалах справи, так і випливає з вироку суду.
Крім того, як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 мав
доручення на цей автомобіль, обвинувачення щодо незаконності
використання якого із раніше пред"явленого йому обвинувачення
прокурором було виключено. Таким чином, як прокурор так і суд мали
звернути увагу на те, що ОСОБА_1 мав право як на керування
зазначеним автомобілем, так і право слідкувати за технічним станом
цього автомобіля від власника цього автомобіля, оскільки інше у
визначеному законом порядку не встановлено ні щодо надання
довіреності ОСОБА_1, ні щодо продажу ним або іншою особою
автомобіля ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 87).
Більш того, як вбачається із показань самого ОСОБА_1,
потерпілого ОСОБА_8 та інших допитаних у справі свідків, саме з
використанням своїх прав на автомобіль БМВ-520 ОСОБА_1 став
вимагати від ОСОБА_3 збереження технічного стану автомобіля, у
зв"язку з чим той повернув йому технічного паспорта автомобіля та
зняті з нього деталі, але відмовився від передачі ключів від замка
запалювання, посилаючись на різні обставини. При цьому, як видно
із матеріалів справи, ОСОБА_8 особисто не мав ніяких письмових
доручень від ОСОБА_4. або інших осіб на те, щоб слідкувати за
ремонтом автомобіля БМВ-520 (т. 1, а.с. 163-166). Саме тому за
згодою з ним та за допомогою слюсарів автомайстерні ОСОБА_1
зрізав замок блокування коліс автомобіля та був змушений пошкодити
замок запалювання автомобіля, одразу повідомивши ОСОБА_3 про те,
що вартість замка складає 70 доларів США, а за показаннями
допитаних у справі свідків, зокрема ОСОБА_9. та ОСОБА_10., отримав
від нього згоду на відшкодування вартості замка запалювання, від
відшкодування якого проте почав ухилятися. Під час досудового
слідства та у судовому засіданні ці обставини не заперечував і сам
ОСОБА_8, більш того показував, що ввечері ОСОБА_1 приїхав за
грошима, але у двір до нього вийшла мати, де між ними виникла
сварка, що переросла у бійку, під час якої наніс їй кілька ударів
в обличчя рукою, заподіявши тілесні ушкодження (т.1, а.с. 47-50,
163-166, т. 2, а.с. 244-246).
Тому вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1, діючи на
підставі доручення та користуючись згодою ОСОБА_8, примушував його
до повернення 70 доларів США, а саме вартості замка запалювання,
якого було пошкоджено за згодою самого ОСОБА_3, тобто під погрозою
насильства став примушувати його до виконання усного
цивільно-правового зобов"язання по відшкодуванню заподіяної шкоди.
У судовому засіданні ОСОБА_8 показував, що ОСОБА_1 йому
погрожував, але ці погрози він не сприймав як реальні, техпаспорт
від автомобіля він взагалі віддав йому добровільно (т. 2, а.с.
322). Про такі ж погрози на його адресу та адресу його родичів з
боку ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_8 показував і під час попереднього
слідства.
З матеріалів справи та показань допитаних у справі свідків, у
тому числі показань потерпілої ОСОБА_3 вбачається, що ніхто із них
не сприймав погрози ОСОБА_1 як реальні, оскільки навіть ввечері
вона вийшла на зустріч із ним у двір та стала вимагати від нього
передачі 1000 доларів США за нібито пошкоджену панель автомобіля
свого сина ОСОБА_8 Роздруківка запису розмови ОСОБА_3 по
телефону"02" від 5 квітня 2004 року також свідчить про те, що
основною метою виклику ОСОБА_3. працівників міліції було бажання
допомогти сину уникнути повернення ОСОБА_1 70 доларів США, який їх
"вимагав" і "просив" за автомобіль, ремонтом якого він займався
для особи з Києва. При цьому потерпіла нічого не повідомляла
міліції про погрози з боку ОСОБА_1 вбивством або заподіянням
кому-небудь із них тяжких тілесних ушкоджень, хоча знала і його
особисто і місце його проживання. Більш того, повідомивши про своє
побиття, не вказала жодної причини, хоча з цього приводу двічі
телефонувала до міліції (т. 1, а.с. 132-134).
Таким чином, висновки суду про те, що незаконні дії ОСОБА_1
супроводжували ся погрозами вбивством або заподіянням тяжких
тілесних ушкоджень на адресу потерпілого ОСОБА_8 або його близьких
родичів, зокрема ОСОБА_3, по-перше, ніким із них не сприймалися як
реальні (тим більше, що свідок ОСОБА_11 - зять ОСОБА_3, в цей день
без будь-яких застережень зустрічався з ОСОБА_1 і реальних погроз
з його боку не виявив), а по-друге, окрім суперечливих та
непослідовних показань самих потерпілих IНФОРМАЦIЯ_2 та їх
близьких родичів, іншими доказами у справі не підтверджуються.
Що ж стосується застосування ОСОБА_1 насильства до ОСОБА_3,
то як видно із показань самого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_8,
допитаних у справі свідків ОСОБА_12., ОСОБА_10., ОСОБА_13, воно
стало результатом з"ясування між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 особистих
стосунків, які виникли на грунті вимоги останньої про повернення
їй з сином 1000 доларів США за нібито пошкоджену панель їхнього
автомобіля та некоректної і негативною особистою поведінкою
ОСОБА_1 у зв"язку з цією вимогою, що призвели до спільного
конфлікту між ними та поєднаного заподіянням тілесних ушкоджень як
ОСОБА_8 (за поясненнями ОСОБА_1 шляхом відштовхування її від
себе), так і ОСОБА_1 шляхом нанесення йому тілесних ушкоджень
самою ОСОБА_8.
За таких обставин, вказані дії ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 та її ж
дії щодо ОСОБА_1, які переросли у з"ясування між ними особистих
неприязних стосунків, поєднаних із застосуванням насильства один
до одного, як такі, що вийшли за межі незаконних дій ОСОБА_1 як
щодо вимагання чужого майна, так і щодо примушування ОСОБА_8 та її
матері до виконання цивільно-правових зобов"язань, мали
вирішуватися в порядку, передбаченому ст. 27 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
. Тому обвинувачення ОСОБА_1 у застосуванні ним
насильства, небезпечного для життя і здоров"я потерпілої ОСОБА_3,
підлягає виключенню із судових рішень, як таке що стосується
особистих стосунків та мало вирішуватися не інакше як за скаргою
потерпілої.
Безпідставним є визначення дій ОСОБА_1 повторними, а тим
більше визнання цієї обставини кваліфікуючою ознакою злочину,
оскільки такий висновок суду суперечить матеріалам справи та
встановленим у ній фактичним обставинам. Що ж стосується визнання
цієї ознаки повторною за Приміткою 1 до ст. 185 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, то таке обвинувачення ОСОБА_1 не пред"являлося ні
органами досудового слідства, ні прокурором у суді, а тому суд мав
визначитися із конкретністю пред"явленого обвинувачення у цій
частині.
Виходячи із наведеного, злочинні дії засудженого ОСОБА_1 у
зв"язку з неправильним застосуванням кримінального закону
підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст. 189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 1 ст. 355 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки із погрозою
застосування насильства над ОСОБА_8 та його матір"ю ОСОБА_3 він
примушував потерпілого до виконання цивільно-правового
зобов"язання по поверненняю йому вартості пошкодженого замка
запалювання, діючи при цьому без ознак вимагання, бо діяв на
підставі доручення про забезпечення дотримання технічного стану
автомобіля.
Враховуючи особу засудженого, покарання за вчинення
зазначеного злочину слід визначити ОСОБА_1 на підставі ст. 65 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
з урахуванням тяжкості злочину та даних про
його особу в максимальному розмірі санкції закону.
Разом із тим, виходячи із того, що із судових рішень підлягає
виключенню обвинувачення ОСОБА_1 у заподіянні потерпілій ОСОБА_8
легких тілесних ушкоджень, скасуванню підлягає також рішення судів
про стягнення із нього моральної шкоди на користь потерпілої, а
справу в цій частині належить направити на новий судовий розгляд в
порядку цивільного судочинства.
На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2
задовольнити частково.
Вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки
Крим від 25 січня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 5 квітня 2005 року щодо засудженого ОСОБА_1
змінити, на підставі ст. 27 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
виключити із
обвинувачення щодо ОСОБА_1 заподіяння ним ОСОБА_3 легких тілесних
ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад її здоров"я.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 1 ст. 355 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і за цим
законом призначити йому покарання у виді 2 років обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, із застосуванням
ст. 72 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, визначити ОСОБА_1 остаточне
покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309 та ч.
1 ст. 355 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, шляхом часткового складання
призначених покарань, у виді 2 років 10 місяців позбавлення волі.
Ці ж судові рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 15000 грн. скасувати, а
справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку
цивільного судочинства.
С У Д Д I :
Міщенко С.М. Паневін В.О. Пекний С.Д.