Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року

у справі № 815/1537/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлопромбуд"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлопромбуд" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року № 0000122220.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за лютий-травень, липень-жовтень 2011 року, січень, лютий, квітень-липень 2012 року, відображених у податкових деклараціях з податку на додану вартість, поданих за відповідний звітний (податковий) період. За результатами перевірки складено акт від 28 грудня 2012 року № 8059/22-2/32696339.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 196.1.1 п.196.1 ст. 196 Податкового кодексу України, в результаті чого ним завищено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 7017260,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року № 0000122220, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 7017260,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ПП "ТТМ-Теплотехмонтаж", ТОВ "Главстрой", ТОВ "Паритет", ПАТ "Марфін Банк", ТОВ "Енергоінвест", ТОВ "Стандарт Інжинірінг", ТОВ "Енергоінвест", ТОВ "Зв'язкосервіс", ТОВ "Джі Ес Сі-Інформ", УВКФ "Атланта", ТОВ "СЛК "Укрліфт", ТОВ "Телекомпанія "Круг", ТОВ "Ромстал Україна", ТОВ "Професійний проектний продукт", ТОВ "Меридіан-СТМ", ТОВ "Паритет", ПП "СЕП "Енерго-КОМ", ТОВ "Топсервіс", ТОВ "Арт-Майстер", АТ "Укрсиббанк", ТОВ "Об'єднання "Одесаагрогаз", ТОВ "ЦСС", МП ТОВ "Согласие ЛТД", ПП "Фараон", ТОВ "Атланта", КП "Одеське міське проектно-виробниче бюро архітектури та містобудування", ТОВ "Група Компаній "Главстрой", ТОВ "Інфокс" філія "Інфоксводоканал", ТОВ "СЛК "Укрліфт", ТОВ "ТД "Н'ю-Лайн", ТОВ "Телекомунікаційні технології", КП "ОМБТІ та РОН", ДП "ЧЕТЦ", ТОВ "Епіцентр К", ПП "Інвест-Трейдинг", ТОВ "Блас-Тек", ТОВ "Тирас", ТОВ "Зумер". На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому передачі, акти прийому-передачі виконаних робіт, платіжні доручення.

В касаційній скарзі відповідач вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому, жодних обґрунтувань вказаній позиції касаційна скарга не містить, а її зміст зводиться до цитування окремих норм ПК України (2755-17) .

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року у справі № 815/1537/14 а залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.