826/7181/14 Про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств - 27.01.2016 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергосистема" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на прибуток підприємства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Київжитлоспецсервіс" за весь період здійснення взаємовідносин та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006772213 від 19 травня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006772213 від 19 травня 2014 року. В іншій частині позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на прибуток підприємства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Київжитлоспецсервіс" за весь період здійснення взаємовідносин. За результатами перевірки складено акт № 1012/22-13/32776251 від 24 квітня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14, п.138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2683032,00 грн.,

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0006772213 від 19 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3353791,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 2683032,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 670759,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем з ПП "Київжитлоспецсервіс" укладені договори поставки товару № 2404 від 24 квітня 2012 року та № 2504 від 25 квітня 2012 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, всі оригінали первинних документів на виконання договірних зобов'язань між позивачем та ПП "Київжитлоспецсервіс" були передані до прокуратури Шевченківського району м. Києва, що підтверджується актом приймання передачі. В подальшому, первинні документи (рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення) були передані до відповідача листом прокуратури Шевченківського району м. Києва від 21 березня 2014 року за № 66-302вих.14.

В касаційній скарзі відповідач вказує на порушенні судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому, жодних обґрунтувань такій позиції касаційна скарга не містить.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2013 року у справі № 826/8249/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, за позовом ТОВ "Енергосистема" до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002522280 від 28 лютого 2013 року, позов задоволено частково та скасовано згадане податкове повідомлення-рішення. Вказаними судовими рішеннями, надавалась оцінка реальності договорів № 2404 від 24 квітня 2012 року та № 2504 від 25 квітня 2012 року, укладених позивачем з ПП "Київжитлоспецсервіс", та встановлено факт поставки придбаного позивачем товару.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, у справі № 826/17926/13-а за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві до ПП "Київжитлоспецсервіс", ТОВ "Енергосистема" про стягнення в дохід держави коштів за нікчемними правочинами (№ 2404 від 24 квітня 2012 року і № 2504 від 25 квітня 2012 року), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Так, вищезгаданими судовими рішеннями встановлено факт реального виконання відповідних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року у справі № 826/7181/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.