Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кравченка К.Т.,

суддів

Лавренюка М.Ю., Мороза М.А.

за участю прокурора

Вергізової Л.А.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 28 вересня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Севастополя Автономної Республіки Крим на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вироком місцевого суду засуджені:

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженець м. Дніпропетровська,

житель IНФОРМАЦIЯ_2, судимості не має,

- за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) , із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , на п'ять років позбавлення волі;

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_3,

уродженець IIНФОРМАЦIЯ_4, житель IНФОРМАЦIЯ_2, судимості не має,

- за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) , із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , на п'ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки.

На підставі ст. 76 КК України (2341-14) на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладено обов'язки не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця роботи, навчання чи проживання, та двічі на місяць з'являтися для реєстрації.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди по 5000 гривень з кожного.

В апеляційній інстанції вирок не переглядався.

Як визнав суд, 26 квітня 2005 року приблизно о 4 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_2, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1, з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для здоров'я, напали на ОСОБА_3, заподіявши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, заволоділи його майном та грошима, спричинивши ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 340 гривень.

Крім того, 2 травня 2005 року ОСОБА_1, приблизно о 7 годині, перебуваючи на перехресті вулиць Толстого та Гоголя у м. Сімферополі, повторно, напав на ОСОБА_4. Iз застосуванням насильства, небезпечного для здоров'я, заволодів майном потерпілої на загальну суму 1300 гривень.

У касаційному поданні заступник прокурора м. Севастополя, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин справи та кваліфікацію дій засуджених, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, у зв'язку із істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні покарання та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та даним про особи засуджених через м'якість.

Заслухавши доповідача, прокурора підтримавшого подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи прокурора, колегія суддів вважає, що подання підлягає частковому задоволенню.

Висновок місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні розбою, за обставин вказаних у вироку, грунтується на досліджених у судовому засіданні доказах, є правильним і у поданні не оспорюється.

Правильність кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) сумнівів не викликає.

При призначенні покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд у вироку навів обставини, котрі він урахував і вказав чому вважає за необхідне призначити засудженим покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) та звільнити їх від відбування покарання з випробуванням. Доводи, наведені місцевим судом, узгоджуються із даними, що характеризують особи винних, і висновок суду щодо можливості перевиховання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства, є переконливим.

Як убачається зі справи, у судовому засіданні (а/с 321) прокурор, з урахуванням щирого каяття винних та інших пом'якшуючих обставин, просив суд призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання у виді 5 років позбавлення волі і застосувати до них ст.ст. 75 та 76 КК України (2341-14) .

З огляду на наведене та враховуючи дані, що є у справі, колегія суддів не може погодитись із доводами заступника прокурора м. Севастополя АР Крим про те, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого винними і що засудженим слід призначити більш суворе покарання, тому подання прокурора у цій частині задоволено бути не може.

У роз'ясненні, що міститься у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року № 7 (v0007700-03) (зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 року) зазначено, що поклавши на засудженого обов'язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України (2341-14) , суд не встановлює періодичність і дні проведення реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15) вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вирок підлягає зміні. З вироку слід виключити рішення суду про встановленні періодичності, з якою засуджені мають з'являтися до органів кримінально-виконавчої системи для реєстрації.

Iнших порушень кримінального та кримінально-процесуального законів, що тягнуть зміну чи скасування вироку не знайдено.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника прокурора АР Крим задовольнити частково.

вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити, виключити з нього рішення суду про встановлення періодичності реєстрації засуджених в органах кримінально-виконавчої системи.