У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Кравченка К.Т.,
суддів
Лавренюка М.Ю., Мороза М.А.,
за участю прокурора засудженого
ОСОБА_3, ОСОБА_1
розглянула у судовому засіданні 28 вересня 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 1 червня 2006
року, яким
ОСОБА_1, уродженця IНФОРМАЦIЯ_1, працюючого, не судимого -
засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням
ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до позбавлення волі на 2 роки.
Зазначеним вироком колегії суддів частково, в частині
призначення покарання, вирок Вознесенського міськрайонного суду
Миколаївської області від 6 березня 2006 року скасовано. Цим
вироком ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3
роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в
органах внутрішніх справ, та в інших силових структурах строком на
3 роки без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
його звільнено від відбування покарання з
випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Додаткове покарання у
виді позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ
та в інших силових структурах, за вироком суду, підлягає реальному
та самостійному виконанню на підставі ст. 77 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
ОСОБА_1. засуджено за те, що він, працюючи на посаді
IНФОРМАЦIЯ_2, займаючи відповідальне становище, шляхом вимагання,
отримав хабар від ОСОБА_2. у сумі 2000 грн. за прийняття рішення
про відмову в порушенні кримінальної справи щодо нього за ознаками
злочину, передбаченого ст. 198 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, за
відсутністю в його діях складу злочину.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1., не оспорюючи
висновок суду щодо доведеності його винності у скоєнні злочину та
правильності кваліфікації дій, просить скасувати постановлений в
апеляційному порядку вирок відносно нього і залишити в силі вирок
місцевого суду, вважає, що суд апеляційної інстанції порушив
вимоги кримінально-процесуального закону. Порушення полягає у
тому, що в апеляції на вирок суду прокурор, який брав участь у
розгляді справи судом першої інстанції, просив лише змінити вирок
щодо нього та виключити застосування ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. У доповненні до апеляції, що надійшла до суду за
межами строків на апеляційне оскарження, прокурор просив скасувати
вирок і призначити винному покарання без застосування ст. ст. 75,
76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Засуджений посилається на те, що
внесення до апеляції змін, котрі тягнуть за собою погіршення
становища винуватого за межами строків на апеляційне оскарження,
не допускається. Тому, суд апеляційної інстанції, постановлюючи
вирок щодо нього, яким засудив його до покарання, що необхідно
відбувати реально, порушив вимоги кримінально-процесуального
закону. У доповненні до касаційної скарги, ОСОБА_1. просить
змінити вирок і перекваліфікувати його дії на менш тяжкий злочин,
оскільки у той час діяв не як посадова особа. Посилається на те,
що у суді не були роз'яснені правила ст. 299 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
. Крім того, його захисник умовив його на такий порядок
розгляду справи, тобто ввів його в оману, чим було порушене його
право на захист.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення
засудженого ОСОБА_1, який підтримав подану ним скаргу, думку
прокурора про відсутність підстав для їх задоволення, перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи скарги та доповнення до
неї, колегія суддів вважає, що скарга засудженого з доповненнями
задоволенню не підлягає.
Висновок суду щодо доведеності винності ОСОБА_1, який займав
відповідальне становище і шляхом вимагання отримав хабар,
відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується
дослідженими у судовому засіданні доказами, і є правильним.
Як убачається з показань ОСОБА_1 у судовому засіданні, він,
свою винність у вимаганні хабара у громадянина ОСОБА_2 і його
отриманні у сумі 2000 грн. за встановлених судом обставин, визнав
повністю, і у касаційній скарзі не оспорює.
Визнавальні показання ОСОБА_1 підтверджуються й іншими
зібраними у справі і дослідженими в судовому засіданні доказами,
котрі зібрані органами досудового розслідування у відповідності до
вимог КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, і не викликають сумнівів у їх
допустимості.
Посилання засудженого у скарзі на те, що справа за апеляцією
прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої
інстанції, розглянута, з постановленням вироку в порядку
апеляційного провадження, апеляційним судом з порушенням вимог ст.
355 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, є безпідставним. З матеріалів справи
убачається, що на вирок суду першої інстанції надійшла апеляція
від прокурора без порушення термінів апеляційного оскарження. В
апеляції було поставлене питання про необгрунтоване застосування
щодо засудженого ст. 69 і ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
одночасно, внаслідок чого вирок суду підлягає зміні з виключенням
із нього ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Неточне викладення
прохання прокурора в апеляції не перешкоджало суду прийняти
рішення у справі і це не є істотним порушенням вимог
кримінально-процесуального закону.
Доводи засудженого про те, що йому в судовому засіданні не
були роз'ясненні наслідки розгляду справи в порядку ст. 299 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, є безпідставними. Суд роз'яснював підсудному
порядок розгляду справи за скороченою процедурою, а також наслідки
такого розгляду, що вбачається з протоколу судового засідання, на
який зауважень не принесено (а.с. 271, 272).
Даних про те, що захисник умовив засудженого погодитися
розглядати справу в порядку ст. 299 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
,
матеріали справи не містять. Як убачається зі справи, засуджений
був забезпечений захисником, який брав участь як в ході досудового
слідства, так і в судовому засіданні.
Посилання засудженого у скарзі на те, що перебуваючи за
наказом у відпустці, він не був посадовою особо під час отримання
грошей, є також безпідставним. Матеріали справи свідчать про те,
що ОСОБА_1. на час отримання хабара продовжував виконувати обсяг
обов'язків начальника слідчого відділення, давав відповідні
розпорядження і приймав рішення у межах повноважень керівника
цього підрозділу.
Порушень вимог кримінально-процесуального закону, котрі б
могли вплинути на правильність висновку суду про доведеність
винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину, у справі не
встановлено.
Покарання ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами
закону, воно відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі
засудженого, і є необхідним та достатнім.
Отже, підстав для скасування чи зміни вироку щодо ОСОБА_1 та
пом'якшення призначеного йому покарання не вбачається.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 395, 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів -
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 1
червня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
с у д д і:
Кравченко К.Т. Лавренюк М.Ю. Мороз М.А.