Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Пивовара В.Ф.

суддів

Редьки А.I., Самелюка П.О.

розглянула в судовому засіданні в м.Києві 21 вересня 2006 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 та касаційним поданням заступника прокурора Iвано-Франківської області на судові рішення у даній справі.

Вироком Косівського районного суду Iвано-Франківської області від 1 грудня 2005 року

ОСОБА_1,

раніше судимий 7 лютого 2005 року за ч.1 ст.186 КК України (2341-14) до штрафу

у розмірі 900 грн.,

засуджений за ч.1 ст.286 КК України (2341-14) до штрафу у розмірі 1 700 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 2 роки.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілих: ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.; ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 91 грн. 35 коп. та 1 500 грн.-моральної шкоди; ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 138 грн. 30 коп. та 1 500 грн.-моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він, 22 серпня 2005 року близько 17 години, керуючи автомобілем марки "Мітсубісі-Галант", який належав ОСОБА_5, рухаючись в с.Город в напрямку м.Косова, перевищив швидкість встановлену для населеного пункту, під час здійснення обгону велосипедиста ОСОБА_6, не впоравшись з керуванням автомобіля виїхав на праве узбіччя по ходу руху, а звідти виїхав на зустрічну смугу руху, допустивши зіткнення з автомобілем "Фольксваген -гольф" за кермом якого був ОСОБА_4, що рухався у зустрічній смузі руху в напрямку с. Верховина. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Фольксваген-гольф" ОСОБА_7 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 9 березня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 вказує на те, що місцевий суд безпідставно відмовив у відшкодуванні матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль у сумі 19 826 грн. 30 коп. Стверджує, що матеріальну та моральну шкоду повинні відшкодовувати в солідарному порядку як засуджений ОСОБА_1 так і ОСОБА_5, наводячи з приводу цього відповідні доводи. Зазначає також, що суд з достатньою повнотою не врахував усіх обставин та призначив ОСОБА_1 м'яке покарання. З урахуванням наведених доводів, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

У касаційному поданні прокурор порушує питання скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального законодавства та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості злочину та особі винного внаслідок м'якості. Зазначає про те, що місцевий суд безпідставно визнав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 потерпілими та стягнув на їх користь матеріальну та моральну шкоду, оскільки вони отримали лише легкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та подання, колегія суддів вважає, що у задоволенні скарги та подання слід відмовити.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікацію його дій за ч.1 ст.286 КК України (2341-14) , грунтуються на досліджених в судовому засіданні та детально наведених у вироку доказах в їх сукупності та взаємозв'язку, і такі висновки суду не оспорюються в скарзі потерпілого та поданні прокурора.

Що стосується тверджень в поданні та скарзі про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, такі, на думку колегії суддів, позбавлені підстав.

Як видно зі справи, місцевий суд при вирішенні цього питання, відповідно до вимог ст.65 КК України (2341-14) , врахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, який позитивно характеризується, має на утримані інваліда та інші обставини. Отже, підстав для скасування судових рішень за м'якістю призначеного покарання, колегія суддів не знаходить.

Суди як першої, так й апеляційної інстанції ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_4, про відшкодування в солідарному порядку завданої злочином шкоди також і ОСОБА_5. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обгрунтованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства та неправильного застосування кримінального закону, які можуть бути підставою для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Цивільний позов вирішений судом відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства. Місцевий суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_4 у відшкодуванні матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль, оскільки, як видно зі справи власником вказаного автомобіля являється ОСОБА_8 і останнім йому надано лише право управління цим автомобілем, а інших доказів, які підтверджують його право заявляти цивільний позов не надано.

Таким чином, не знаходячи передбачених ст. 398 КПК України (1001-05) підстав для призначення даної справи до розгляду, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

у х в а л и л а:

у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_4 та касаційного подання заступника прокурора Iвано-Франківської області на вирок Косівського районного суду Iвано-Франківської області від 1 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 9 березня 2006 року щодо ОСОБА_1 відмовити.