Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кравченка К.Т.,

суддів

Жука В.Г., Мороза М.А.,

за участю прокурора

Глибченко Т.Г.

розглянула в судовому засіданні 14 вересня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Севастополя на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 серпня 2005 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Вироком суду:

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця м. Свалява та жителя м. Мукачеве

Закарпатської області,

судимості не має,

засуджено до позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 209 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на чотири роки десять місяців без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

- за ч. 2 ст. 306 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на чотири роки десять місяців без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

- за ч. 3 ст. 307 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на п'ять років без конфіскації майна на підставі ст. 77 України.

- за ч. 2 ст. 309 КК України (2341-14) на три роки.

Відповідно до ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_2,

уродженця м. Слуцька Мінської області Білорусії,

жителя м. Севастополя,

судимості не має,

засуджено до позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 209 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на чотири роки десять місяців без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

- за ч. 2 ст. 306 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на чотири роки десять місяців без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

- за ч. 3 ст. 307 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на п'ять років без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

- за ч. 2 ст. 309 КК України (2341-14) на три роки.

Відповідно до ст. 70 КК України (2341-14) ОСОБА_2 за сукупністю злочинів призначено п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) ;

ОСОБА_3,

IНФОРМАЦIЯ_3,

уродженку с. Антонівка

Ужгородського району Закарпатської області,

жительку м. Ужгород,

судимості не має,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 209 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на чотири роки десять місяців позбавлення волі без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України (2341-14) .

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання із випробуванням, із іспитовим строком три роки.

Відповідно до вимог ст. 76 КК України (2341-14) на ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покладено обов'язки не виїжджати на межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи чи навчання та з'являтися для реєстрації один раз на місяць.

В апеляційній інстанції вирок не переглядався.

Як визнав суд, ОСОБА_1за попередньою змовою із ОСОБА_2, у період з жовтня 2003 року по грудень 2004 року, у містах України - Ужгороді, Мукачеве та Севастополі незаконно придбавали, зберігали перевозили та пересилали без мети збуту, так і з метою збуту, психотропні речовини та особливо небезпечні психотропні речовини, повторно, та в особливо великих розмірах. Психотропні речовиниОСОБА_2 незаконно збував у місцях, що призначені для проведення культурних заходів та в інших місцях масового перебування людей. Одержані злочинним шляхом доходи у сумі 134150 гривеньОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_3 легалізували (відмивали), у тому числі й повторно. Крім того, ОСОБА_1та ОСОБА_2, за попередньою змовою між собою, використовували кошти, отримані від незаконного обігу психотропних речовин, повторно, та у великих розмірах.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин у справі та кваліфікацію дій засуджених, просить вирок щодо них скасувати у зв'язку із невідповідністю призначеного їм покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та даними про особи засуджених, а також у зв'язку із неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні покарання.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню із наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винності засуджених у вчиненні ними злочинів та кваліфікація злочинних дій:

- ОСОБА_1за ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України (2341-14) ;

- ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України (2341-14) ;

- ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 209 КК України (2341-14) грунтується на сукупності зібраних у справі доказів, є правильним і у поданні не оспорюється.

Як видно зі справи, призначаючи засудженим покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , суд, на підставі ст. 75 КК України (2341-14) , звільнив їх від відбування покарання із випробуванням, із іспитовим строком три роки.

Однак, таке рішення суду не можна визнати законним, оскільки воно не грунтується на визначених ст. 65 КК України (2341-14) засадах призначення покарання.

Застосовуючи до засуджених при призначенні покарання ст. 69 КК України (2341-14) , суд навів у вироку низку обставин, що, на його думку, пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: з'явлення із зізнанням, щире каяття, а відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - активне сприяння розкриттю злочину.

Разом із тим, суд не урахував те, що усі наведені ним обставини, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України (2341-14) , є різновидом однієї пом'якшуючої обставини.

Між тим, ст. 69 КК України (2341-14) може застосовуватися лише за наявності декількох пом'якшуючих обставин. До того ж це право, а не обов'язок суду призначати покарання нижче від найнижчої межі з урахуванням винних, усіх обставин справи.

Мотивуючи рішення про звільнення засуджених від відбування покарання із випробуванням відповідно до ст. 75 КК України (2341-14) , суд послався на наведені обставини, що, на його думку, пом'якшують покарання та на дані, які характеризують винних, і, зокрема, на позитивні характеристики, відносно ОСОБА_1 на наявність у нього на утриманні неповнолітніх дітей, а відносно ОСОБА_2 - на стан його здоров'я.

Проте, суд не урахував те, що засуджені вчинили злочини, що відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких. Збут психотропних речовин відбувався у місцях масового перебування молоді та неповнолітніх. Злочинна діяльність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжувалася тривалий час - із жовтня 2003 року по грудень 2004 року. У цей період засуджені злочинним шляхом одержали від реалізації психотропних речовин значну суму - 134150 гривень, з якої 73492 гривні використали для продовження злочинної діяльності.

Колегія суддів вважає, що суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України (2341-14) і прийняв рішення, яке не можна визнати законним.

Крім того, на порушення роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 року (v0018700-04) "Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , суд, поклавши на засуджених обов'язки, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України (2341-14) , безпідставно встановив періодичність, з якою засуджені мають з'являтися до реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, хоча, відповідно до ч. 3 ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15) , вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчої інспекції.

За таких обставин, вирок місцевого суду в частині призначення покарання не можна визнати законним, а тому він підлягає скасуванню за м'якістю призначення покарання, а справа - направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів ухвалила:

касаційне подання заступника прокурора м. Севастополя задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 серпня 2005 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.