Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Пивовара В.Ф. редьки А.I.Р

суддів

Кравченка К.Т.,Самелюка М.Ю.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 вересня 2006 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1. за касаційною скаргою останнього на рішення апеляційного суду у цій справі.

Вироком Брянківського міського суду Луганської області від 23 грудня 2005 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,

раніше 5 раз судимий, в тому числі

за корисливі злочини, звільнений

останній раз 15 квітня 2005 року

умовно-достроково на 1 рік4 міс.3 дні,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на 4 роки 6 міс. позбавлення волі, а на підставі ст.71 КК України (2341-14) до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 29 серпня 2002 року і остаточно визначено за сукупністю вироків 5 років позбавлення волі.

Його ж виправдано за ч.1 ст.263 КК України (2341-14) за недоведеністю участі у вчиненні цього злочину.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2та ОСОБА_3, котрі судові рішення у касаційному порядку не оскаржували і не надійшло касаційне подання від прокурора.

За вироком суду ОСОБА_1. визнано винним в тому, що він 10 травня 2005 року, близько 16-ої години 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у змові з іншими особами, біля будинку №АДРЕСА_1, за обставин, встановлених судом і детально наведених у вироку, приймав участь у побитті потерпілого ОСОБА_4і відкрито викрав в останнього золоту печатку вартістю 2000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 5 травня 2006 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі, засуджений ОСОБА_1. покликається на неправильну кваліфікацію його дій за ч.2 ст.186 КК України (2341-14) , а також вказує на те, що апеляційний суд, перевіряючи справу в апеляційному порядку, порушив його право на захист, оскільки, як йдеться у скарзі, його не було викликано в апеляційний суд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у задоволенні такої слід відмовити.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, висновки місцевого суду про винуватість ОСОБА_1. у відкритому викраденні чужого майна у змові з іншими особами, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) , відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням усіх як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що мали бути взяті до уваги при з'ясуванні дійсних обставин події та грунтуються на зібраних у справі доказах і, зокрема, послідовних показаннях потерпілого ОСОБА_4., у якого, як свідчать матеріали справи, не було підстав для обмови засудженого ОСОБА_1., про те, що останній із застосуванням насильства разом з іншими особами відкрито викрав у нього золоту печатку; даних інших протоколів слідчих дій. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що сам засуджений та його спільники в стадії досудового слідства і в суді не заперечували того, що вони забрали у потерпілого золоту печатку.

Суди як першої, так й апеляційної інстанції ретельно перевіряли доводи ОСОБА_1., аналогічні тим, що викладені у його касаційній скарзі, про неправильну кваліфікацію його дій. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обгрунтованими, такими, що відповідають матеріалам справи. Як свідчать фактичні обставини справи, ОСОБА_1., намагається у такий спосіб уникнути відповідальності за скоєне. Всупереч доводам касаційної скарги, фактичні обставини справи свідчать, що ОСОБА_1., застосувавши до потерпілого насильство відкрито заволодів його печаткою. А отже, мова про перекваліфікацію його дій не може йти.

Будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винності ОСОБА_1., та кваліфікації його дій, органами досудового слідства та судом не допущено. Висновки суду грунтуються на допустимих і достатніх доказах.

Що стосується призначеного ОСОБА_1. покарання, то воно є справедливим, відповідає вимогам ст. 65 КК України (2341-14) . Суд врахував як ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, так і дані про його особу. Отже, підстав для зміни вироку у цій частині також немає.

Відповідно до вимог ч.2 ст.358 КПК України (1001-05) , засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд у випадку, коли про це надійшло його клопотання. А у матеріалах кримінальної справи відсутнє таке клопотання ОСОБА_1., і, навпаки, в апеляції (т.2 а.с.325-329) він просить не викликати його до апеляційного суду. А отже, мова про те, що при перевірці справи в апеляційному порядку було порушено право ОСОБА_1. на захист у зв'язку з недоставлянням його до апеляційного суду, про що йдеться у касаційній скарзі, не може йти.

Таким чином, не знаходячи, передбачених ст. 398 КПК України (1001-05) підстав для призначення даної справи до розгляду касаційним судом, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

у х в а л и л а:

У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1., відмовити.