КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.04.2006
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України у
кримінальних справах розглянула в судовому засіданні 12 січня
2006 р. у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою
засудженого А. на вирок апеляційного суду АРК від 15 вересня
2005 р., яким засуджено А. (1972 р.н., неодноразово судимого,
останнього разу - 24 лютого 2005 р. за ч. 1 ст. 186 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки і шість місяців позбавлення волі і
звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України
з випробуванням на два роки іспитового строку) за п. 13 ч. 2
ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі, а на підставі
ст. 71 КК України за сукупністю вироків йому призначено остаточне
покарання - 14 років позбавлення волі.
А. визнано винним у тому, що він, будучи судимим за умисне
вбивство, 9 травня 2005 р. у результаті сварки, що виникла під час
застілля, через неприязнь умисно вбив У. Він завдав потерпілому
численні удари ногами в різні частини тіла, наступив йому на шию.
У касаційній скарзі засуджений А. просить змінити вирок:
перекваліфікувати його дії з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки, як стверджує, побив потерпілого,
але не мав наміру вбивати його.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
засудженого А., який підтримав доводи скарги, прокурора про
залишення касаційної скарги засудженого без задоволення, а вирок
суду - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи скарги, колегія суддів встановила таке.
Винуватість А. у вчиненні злочину за обставин, зазначених у
вироку, доведена показаннями самого засудженого, свідка К. та
іншими доказами у справі. Водночас суд безпідставно дійшов
висновку, що завдаючи У. численні удари ногами, А. мав умисел
позбавити його життя.
Приймаючи рішення про зміст і спрямованість умислу
винуватого, суду слід виходити з сукупності всіх обставин
вчиненого злочину, водночас враховувати не тільки саму кількість
завданих винуватим ударів потерпілому, а й використані ним
знаряддя і засоби злочину, його стосунки з потерпілим, які
передували злочину, поведінку під час виконання злочину, причини
припинення злочинних дій.
Визнаючи засудженого винуватим в умисному вбивстві У. під час
сварки і кваліфікуючи ці дії за ч. 2 п. 13 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, суд фактично виходив із факту завдання А. численних
ударів ногами в різні частини тіла потерпілого, від чого той і
помер. Водночас суд не врахував, що сам факт завдання потерпілому
численних ударів не свідчить про умисне вбивство. Не враховано і
ставлення засудженого до вчиненого та інші дані, які містяться в
матеріалах справи.
Під час досудового слідства і в судовому засіданні А.
визнавав сам факт побиття ним потерпілого і стверджував, що не мав
умислу на вбивство.
Зазначені твердження засудженого не спростовані і в
матеріалах справи немає даних, які б свідчили про намір А. вчинити
вбивство У.
З огляду на матеріали справи засуджений, потерпілий і свідок
К. у день убивства розпивали алкогольні напої. Застілля вони
влаштували у квартирі останньої з самого ранку. Будучи у
нетверезому стані, з'ясовували між собою стосунки і весь час
сварились. Надвечір між А. і У. знову виник конфлікт, оскільки К.
поскаржилася на останнього та розповіла, що він її часто б'є.
Захищаючи власницю квартири та маючи намір провчити її кривдника,
А. побив його руками і ногами.
Щодо безпосередньої події злочину, то суд, як убачається з
мотивувальної частини вироку, побудував своє рішення виключно на
показаннях К. на досудовому слідстві. Водночас він проаналізував
їх вибірково. До того ж у судовому засіданні К. безпосередньо не
допитував, і твердження, які мають суттєве значення для справи,
залишив без уваги.
К., у свою чергу, зазначала, що коли А. на її прохання
припинив бити У, він примусив потерпілого піти до ванної кімнати і
вмитись. Коли вони вийшли звідти, А. знову почав бити потерпілого,
проте на її прохання припинив свої дії і залишив квартиру. К.
стверджувала, що після того, як А. пішов, вони з У. знову пили
спиртне. К. пригостила потерпілого, який лежав на підлозі, а також
запропонувала викликати швидку допомогу, але той відмовився.
За таких обставин вчинене А. діяння слід розглядати не як
умисне вбивство У, а як умисне заподіяння тяжких тілесних
ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого. Тому злочинні дії
засудженого слід перекваліфікувати з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2
ст. 121 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
На підставі наведеного та керуючись статтями 394-396 КПК
України ( 1003-05 ) (1003-05)
, колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу засудженого А. задовольнити. Вирок
апеляційного суду АРК від 15 вересня 2005 р. щодо А. змінити,
перекваліфікувати дії А. з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
і вважати його засудженим за цим законом на
10 років позбавлення волі, а за сукупність вироків на підставі
ст. 72 КК України - на 11 років позбавлення волі.
"Судова практика", N 5, 2006 р.