Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про визнання дій протиправними та зобов'язання надати відповідь на запит за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови надати відповідь на запит № б/н від 08 липня 2011 року та зобов'язати КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" надати відповідь по суті поставленого питання у запиті адвоката ОСОБА_4 № б/н від 08 липня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року, позивачці відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 21 липня 2009 року НОМЕР_1.

08 липня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" із запитом, в якому просила відповідача надати наступну інформацію: чи зареєстровано право власності та якщо так, то за ким на будь-які споруди за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 19; яку вартість становлять будівлі і споруди за даними інвентаризації, у тому числі й самовільні, за вказаною адресою, з урахуванням діючої індексації. У запиті позивачка зазначила, що нею надається правова допомога ТОВ "Метінком" та, з посиланням на положення статті 6 Закону України "Про адвокатуру", вказала на необхідність у наданні запитуваної нею інформації.

Листом від 19 липня 2011 року позивачці у наданні вищевказаної інформації було відмовлено з огляду на те, що така інформація носить конфіденційний характер, а ОСОБА_4 не надано доказів здійснення професійних повноважень в інтересах власника цього майна.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачкою не було підтверджено те, що запитувана інформація була необхідна при здійсненні позивачем професійної діяльності, зокрема, не було надано доказів, що позивачка є представником ТОВ "Метінком".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, під час здійснення професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ (2657-12) .

Згідно статті 1 цього Закону інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно статті 20 цього Закону за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про інформацію" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Згідно положень статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV інформація з Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки.

Витяг з Державного реєстру прав на підставі заяви мають право отримувати: власник (власники) нерухомого майна або їх уповноважені особи; спадкоємці (правонаступники - для юридичних осіб) або їх уповноважені особи; особа (особи), в інтересах якої (яких) встановлено обтяження, або їх уповноважені особи.

Орган державної реєстрації прав відмовляє в наданні витягу та інформаційної довідки, якщо заявник відповідно до закону не має права на отримання такої інформації.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що запитувана інформація могла бути надана у випадку підтвердження факту здійснення ОСОБА_4 професійної діяльності в інтересах ТОВ "Метінком", який би набув відповідних прав щодо земельної ділянки за адресою: м. Київ, Дніпровський район, Харківське шосе, 19.

При цьому, як було встановлено судами попередніх інстанцій, до вказаного запиту адвокатом ОСОБА_4 не було надано документів, які б підтвердили, що остання є адвокатом ТОВ "Метінком".

Таким чином, повно та всебічно дослідивши всі обставини справи та надавши належну правову оцінку доказам, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, оскільки дії суб'єкта оскарження відповідають вимогам законодавства України та не порушують права, свободи і законні інтереси позивача.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення судами норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.