Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, -

ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (заміненого судом першої інстанції на Державну виконавчу службу України) у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом від 10.10.2012 року по справі № 2а-4620/12/2670; скасування постанову ВП № 34927808 від 26.10.2012 року; зобов'язання відповідача відкрити виконавче провадження, стягнути судовий збір.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом від 10.10.2012 року по справі № 2а-4620/12/2670. Скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документу) від 26.10.2012 року № 34927808. Зобов'язано Державну виконавчу службу України відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 21-а4620/12/2670 виданого Окружним адміністративним судом міста Києва.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено. Резолютивна частина постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року викладена в іншій редакції. Зокрема, визнано протиправними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-4620/12/2670. Скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 26.10.2012 року ВП № 34927808. У решті позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Від позивача письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 26.10.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 34927808, у зв'язку з невідповідності виконавчого документа вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (далі Закон № 606-XIV (606-14) ), а саме: відсутній ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності боржника (для юридичних осіб); зазначена дата виконавчого документу у поданій заяві не узгоджуються із датою самого виконавчого документу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначає про протиправність дій відповідача в частині винесення спірної постанови, зобов'язуючи Державну виконавчу служби України прийняти вказаний виконавчий документ до свого провадження, відкривши виконавче провадження.

Апеляційний суд погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо протиправності спірної постанови, зауважує на відсутність повноважень суду приймати на себе частину управлінських функцій по вирішенню питання щодо відкриття виконавчого провадження. У зв'язку з чим, відмовив у задоволенні в цій частині позовних вимог.

Вирішуючи дану справу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

В матеріалах справи знаходиться заперечення представника Державної виконавчої служби України, в прохальній частині яких зазначено клопотання про заміну відповідача заявленого позивачем на належного - Державну виконавчу службу України.

Згідно протоколів судового розгляду від 19 листопада та від 23 листопада 2012 року вказане клопотання виносилось головуючим суддею на обговорення та було задоволено протокольною ухвалою суду першої інстанції.

Відповідно до вимог частини першої статті 23 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) , в редакції, що діяла на момент вчинення відповідної процесуальної дії) усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Згідно із частиною першою статті 24 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів. Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 року № 1085/2010 (1085/2010) року (у редакції від 04.04.2012 року ) з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України постановлено, зокрема утворити Державну виконавчу службу України, поклавши на цю Службу функції з реалізації державної політики у сфері організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Згідно із Положенням "Про Державну виконавчу службу України", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 229 (229-2014-п) (втрата чинності 07.04.2015 року), Державна виконавча служба України (ДВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів.

Тобто, на виконання положень статті 24 КАС України, суд першої інстанції здійснюючи заміну неналежного відповідача належним у порядку статті 52 КАС України, не встановив приналежність Державної виконавчої служби України, у той проміжок часу, до центральних органів виконавчої влади, що є підставою для колегіального розгляду даної справи.

Крім того, вже зазначена судом касаційної інстанції заява представника Держаної судової адміністрації України (складова заперечень на позовну заяву) підставою для заміни відповідача у справі, визначеного позивачем визначає відсутність у нього процесуальної правоздатності бути відповідачем у даних категоріях справ.

Щодо цього, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне, з посиланням на положення Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" від 13.12.2010 року № 3 (v0003760-10) (в редакції від 14.09.2012 року), зазначити наступне.

Відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України). Такими органами державної виконавчої служби є:

1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, судам необхідно мати на увазі, що в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, судам, у разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідно Державну виконавчу службу України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати вказаний орган як другого відповідача. Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385/2011 (385/2011) затверджено Положення про Державну виконавчу службу України, відповідно до пункту 1 якого Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Таким чином, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної виконавчої служби України щодо виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) повинні розглядатися та вирішуватися адміністративним судом першої інстанції колегією у складі трьох суддів. Справи, у яких відповідачем є інший орган державної виконавчої служби, розглядаються та вирішуються одноособово, крім випадків, передбачених частиною другою статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судам слід звернути увагу на те, що управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень, є органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) , але не є юридичними особами.

Водночас ці органи можуть бути належними відповідачами у справах з приводу оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих у виконавчому провадженні.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.