Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білагро" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білагро" до Відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про скасування постанови, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білагро" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції про скасування окремого положення постанови про арешт майна.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, постановою Відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції від 05.03.2013 року, у зведеному виконавчому провадженні про стягнення з ТОВ "Довіра" заборгованості на загальну суму 862831 грн. 43 коп., накладено арешт на все рухоме майно боржника, зокрема, сільськогосподарську техніку-комбайн зернозбиральний ДОН-1500 Б, ДНЗ 23692 НО.

Позивач, вважаючи, що вказане майно належить йому, оскаржив дану постанову в цій частині до суду.

Відмовляючи у задоволені позову суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що доказів звернення ТОВ "Довіра" та ТОВ "Білагро" до Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області з заявами про зняття з обліку комбайну зернозбирального ДОН-1500Б, а також про реєстрацію вказаного комбайну до 2013 року матеріали справи не містять. Надані позивачем до суду про зняття з обліку комбайну зернозбирального ДОН-1500Б та реєстрацію зернозбирального комбайну ДОН-1500Б датовані лютим та березнем 2013 року. Вказане свідчить, про те, що право власності на майно, що стало предметом арешту у відповідному виконавчому провадженню не підтверджено позивачем. Також не маж відповідного рішення суду, яке засвідчило б дане право.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (606-14) ( далі - Закон № 606-ХІV (606-14) , у відповідній редакції). При цьому, загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 4 Закону (606-14) . Відповідно до частини першої статті 52 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За правилами статті 57 арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин (частина п'ята цієї статті).

Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього державний виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку. Під час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника арешт поширюється на усі поточні рахунки боржника, у тому числі ті, що будуть відкриті боржником після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна (частина дев'ята в редакції Закону України від 02.10.2012 р. № 5405-VI (5405-17) ).

Виходячи з положень зазначених норм, звернення стягнення допускається виключно на майно, що належить боржнику на праві приватної власності. Фіксування проведення виконавчої дії про опис майна боржника і накладення на нього арешту здійснює державний виконавець у акті опису й арешту майна боржника, тобто складають два акти: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; акт опису й арешту майна боржника.

З урахуванням зазначених норм закону та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови. При цьому, жодних неправомірних дій при його прийнятті ДВС не вчинено. Зокрема, дотримано порядок та підстави звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, передбачені статтями 52, 57 Закону № 606-ХІV, адже боржник у визначені частиною другою статті 25 цього Закону не надав документального підтвердження самостійного виконання рішення.

Висновок судів про те, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, відповідає вимога частини першої статті 60 Закону № 606-ХІV, змістом якої встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Посилання представника заявника касаційної скарги на ухвалу Великобагачовського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2012 року, як на підставу визнання за ним права власності на предмет арешту (техніку-комбайн) не приймаються колегією суддів Вищого адміністративного суду України, так як вказаним судовим рішенням залишено без розгляду позовну заяву позивача до боржника виконавчого провадження з підстав порушення предметної підступності.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів і обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білагро" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білагро" до Відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про скасування постанови залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.