Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Британчука В.В., Щепоткіної В.В., за участю секретаря судового засідання Медицької У.І., захисника ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_6, прокурора Чупринської Є.М.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014100070003041 за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_8, його захисника ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_9 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року,

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця м. Києва (АДРЕСА_1), зареєстрованого АДРЕСА_2,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_6 24 312,70 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційні скарги прокурора та потерпілого, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання і 04 лютого 2015 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 04 травня 2014 року близько 20.45 год. біля під'їзду № 2 на вул. Вишгородській, 45 у м. Києві під час сварки з ОСОБА_6, яка переросла у бійку, умисно двічі вдарив останнього ножем у стегно та в ліву частину грудної клітини, заподіявши тяжкого тілесного ушкодження.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_5 просять змінити вирок апеляційного суду і пом'якшити призначене ОСОБА_8 покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України. Аргументуючи свої вимоги насамперед зазначають, що цей суд при виборі заходу примусу належно не врахував пом'якшуючих покарання обставин, не зважив на те, що засуджений тривалий час хворіє, а наявний медичний діагноз є підставою для застосування ст. 536 КПК України. Вважають, що не враховано факту існування кримінального провадження за ч. 1 ст. 121 КК України щодо нанесення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень в результаті обопільної бійки 04 травня 2014 року з ОСОБА_6, що також є, на думку захисту, підставою застосування до засудженого інституту звільнення від покарання з випробуванням. Тому вважають висновки апеляційного суду про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства необґрунтованими.

У касаційних скаргах потерпілий ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_9, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого в інкримінованому правопорушенні та правильності кваліфікації його дій, порушують питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_8 з призначенням останньому більш суворого покарання, а також збільшення розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Обґрунтовують свою позицію тим, що суди належним чином не врахували обставин, які мають значення для призначення покарання, суд апеляційної інстанції при визначенні розміру заходу примусу не дотримався вимог ст. 65 КК України (2341-14) , необґрунтовано визнав пом'якшуючими покарання обставиною щире каяття, а звідси неправомірно застосував положення ст. 69 КК України.

На касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_9 захисник ОСОБА_5 подала заперечення, в яких із наведенням аргументів зазначає про безпідставність заявлених касаційних вимог і вважає можливим виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства.

У запереченнях потерпілий ОСОБА_6, посилаючись на безпідставність касаційних вимог засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_5, просить залишити їх скаргу без задоволення.

На касаційну скаргу потерпілого засуджений ОСОБА_8 також подав заперечення, в яких, указуючи про необґрунтованість касаційних вимог потерпілого, просив залишити скаргу останнього без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання касаційних скарг сторони захисту, пояснення потерпілого, котрий підтримав свою касаційну скаргу та скаргу свого представника, і заперечував проти скарг засудженого і захисника, думку прокурора про необхідність залишення вироку апеляційного суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про таке.

Винуватість ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 121 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. А підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) за вчинений злочин, визначаються ст. 69 цього Кодексу.

У цьому кримінальному провадженні, саме вказаними нормами матеріального права керувався апеляційний суд при призначенні ОСОБА_8 покарання.

Так, ухвалюючи свій вирок у частині призначення засудженому ОСОБА_8 покарання, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину (тяжкий), спосіб його вчинення (з застосуванням ножа), особу засудженого й усі інші обставини, які мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до м'якості заходу примусу, незабезпечення досягнення його мети - виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Також цей суд урахував усі дані про особу ОСОБА_8, який за матеріалами провадження не заперечував своєї винуватості та щиро розкаявся, раніше не був судимий, позитивно характеризується за місцем проживання й роботи, що визнано пом'якшуючими покарання обставинами. Крім того, суд узяв до уваги фактичні обставини подій, тобто й поведінку потерпілого під час конфлікту.

Це дало суду обґрунтовані підстави призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК, що за своїм розміром нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 вказаного Кодексу.

Доводи потерпілого щодо неправомірності врахування судом пом'якшуючої обставини, як щире каяття, не ґрунтуються на законі і матеріалах провадження.

Відповідно до правил ч. 2 ст. 66 КК при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Враховуючи наведене й те, що у скаргах сторони обвинувачення не міститься переконливих аргументів на спростування установлених у провадженні пом'якшуючих захід примусу обставин, доводи потерпілого про порушення зазначеної норми матеріального права не можна визнати прийнятними.

Доводи про те, що ОСОБА_8 одночасно є й потерпілим у конфлікті з ОСОБА_6 не спростовують правильності його засудження, а також вид та розмір призначеного покарання.

Що стосується доводів захисту про звільнення ОСОБА_8 від покарання за хворобою, то це питання вирішується на підставі ст. 84 КК України і в порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК України.

Щодо незгоди потерпілого з розміром суми, стягнутої на його користь із засудженого у рахунок відшкодування моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції навів у вироку мотиви, керуючись якими, визнав ці вимоги необґрунтованими.

Таким чином, ухвалений за наслідками апеляційного розгляду вирок відповідає положенням ст. 420 КПК України.

У контексті наведеного колегія суддів не вбачає підстав вважати неправильно застосованим закон України про кримінальну відповідальність, та явно несправедливим призначене засудженому покарання, як унаслідок його суворості, так і м'якості, про що йдеться у касаційних скаргах сторін захисту та обвинувачення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного вироку, при розгляді справи в суді касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 433- 436 КПК України, суд

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_9 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.