Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кульбаби В.М.,

суддів: Зубара В.В., Романець Л.А.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.

розглянула 23 липня 2015 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінальної справи судом апеляційної інстанції та засудженого на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 29 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1

Вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 29 січня 2014 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено:

за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 6 місяців, із позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях строком на три роки та з конфіскації всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 54 КК України позбавлено 14 рангу 7 категорії державного службовця.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року вирок районного суду змінено.

Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 368 КК України в редакції закону України № 3207-VI від 07 квітня 2011 року (3207-17) до основного покарання призначеного судом першої інстанції та додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади.

В решті вирок суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, перебуваючи на посаді старшого державного виконавця ВДВС Бериславського РУЮ, як службова особа та представник влади всупереч інтересам служби 26 квітня 2012 року в своєму робочому кабінеті в м. Берислав по вул. Леніна, 24, вимагав та 03 травня 2012 року одержав від ОСОБА_2 6 200 грн. в якості хабара за невиконання примусових виконавчих дій, з погрозою у разі не передачі коштів, реалізувати виконавче провадження, звернути стягнення на майно.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування вироку та ухвали суду, закриття кримінального провадження щодо нього за відсутністю в діянні складу злочину за ч. 3 ст. 368 КК України. В нього не було прямого умислу на одержання хабара. Він отримав кошти від боржника в рахунок стягнення виконавчого збору, про що на виконання вимог інструкції ним було складено акт. Цих обставин судом апеляційної інстанції не перевірено, як і не виконано вказівки суду касаційної інстанції під час повторного апеляційного розгляду.

На ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року було подано скаргу прокурором, що приймав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, який листом від 14 липня 2015 року № 09/6150-13 відповідно до ст. 390 КПК України 1960 року відкликав дану касаційну скаргу.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 396 КПК України 1960 року касаційне провадження продовжено за касаційною скаргою засудженого.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий заперечив проти скарги засудженого та вважав, що вирок та ухвалу суду належить залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про участь засудженого у вчиненні злочину за викладених у вироку суду обставин ґрунтуються на доказах зібраних та оцінених судом відповідно до вимог ст.ст. 65- 68, 323, 324, 334 КПК України 1960 року.

Зокрема, обґрунтовуючи винуватість засудженого, суд виходив із наступних доказів.

Так, про обставини вимагання коштів і їх передачу, показали потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Згідно показань свідка ОСОБА_4, ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_2 передати йому 6200 грн., посилаючись на необхідність сплати виконавчого збору, погрожував вилучити майно. ОСОБА_2 надала копію рішення суду про розстрочку виплати боргу та квитанції про його сплату, однак засуджений заявив, що його це не цікавить.

Свідок ОСОБА_6 підтвердила, що рішенням суду суму боргу ОСОБА_2 було розстрочено.

Як убачається з матеріалів справи рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 26 листопада 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 121 890 грн. на користь Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" та розстрочено його виконання шляхом проведення платежів рівними частками по 1500 грн. щомісяця до повного погашення суми боргу.

Згідно досліджених квитанцій, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_2 на виконання рішення суду погашала заборгованість, в тому числі з січня по травень 2012 року (т. 2 а.с. 72-74).

Про розстрочку виконання боргу було відомо ОСОБА_1, оскільки ці відомості було зазначено у виконавчому листі, копія якого завірена мокрою печаткою Бериславського відділу державної виконавчої служби (т. 1, а.с. 27).

Наведене підтверджує висновки суду про те, що ОСОБА_2 передавала засудженому кошти у відповідь на його вимагання, щоб уникнути необґрунтованого стягнення на майно.

Судом досліджено акт вручення грошових коштів від 03 травня 2012 року, згідно якого в присутності понятих ОСОБА_2 вручено грошові кошти, при цьому зроблено копії з цих купюр.

Відповідно до протоколу огляду місця події, ці ж кошти було вилучено в присутності понятих у ОСОБА_1

Згідно із відеозаписом огляду місця події та протоколу огляду від 03 травня 2012 року, ОСОБА_1 відмовився повідомити працівникам міліції де знаходяться одержані ним кошти, котрі згодом було виявлено в іншому виконавчому провадженні, що свідчить про намір засудженого їх приховати.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1, у межах своїх повноважень склав акт про отримання коштів від боржника, на погашення виконавчого збору, не спростовує його винуватості у вчиненні злочину, оскільки, як встановлено судом, у засудженого не було для цього законних підстав.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Така постанова державного виконавця може бути оскаржена в десятиденний строк відповідно до вищенаведеного закону.

Натомість, відомості про прийняте рішення державного виконавця про стягнення виконавчого збору з боржника від 28 квітня 2012 року, на яке є посилання у касаційній скарзі, були внесені до Реєстру 04 травня 2012 року о 09 год. 20 хвл. реєстратором ОСОБА_7, тобто вже після одержання грошових коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_2

У своїх поясненнях від 03 травня 2012 року ОСОБА_1 показав, що на момент розмови з ОСОБА_2 по факту сплати виконавчого збору, постанова про стягнення такого збору ним не виносилася (т. 1 а.с. 71).

Станом на кінець квітня 2012 року, та день отримання хабара 03 травня 2012 року така постанова в реєстрі була відсутня.

Свідок ОСОБА_7 на досудовому слідстві показав, що на момент проведення службової перевірки щодо ОСОБА_1 у середині травня 2012 року, постанови про стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору від 28 квітня 2012 року у виконавчому провадженні не було.

Усупереч вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень зі змісту складеного акту ОСОБА_1, акт не підписано державним виконавцем, кошти належним чином не оприбутковано.

Із звукозапису та складеного протоколу від 15 травня 2012 року під час розмови з ОСОБА_2 убачається, що ОСОБА_1 складав акт з метою, щоб запобігти викриттю його злочинної діяльності(т. 2 а.с. 5-7).

Ці обставини підтверджуються й висновком судової комп'ютерно-технічної експертизи, згідно якої на магнітному диску системного блока комп'ютера, вилученого з кабінету засудженого, відсутня постанова від 28 квітня 2012 року про стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_2

Вищенаведене свідчить, що судом ретельно перевірено доводи ОСОБА_1 про те, що він діяв у межах закону про виконавче провадження, та які спростовано дослідженими доказами.

Судом касаційної інстанції не встановлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону судом апеляційної інстанції під час повторного апеляційного розгляду.

Доводи скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги засудженого перевірялись апеляційним судом, висновки якого відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року належно мотивовано в ухвалі. При цьому виконано вказівки касаційного суду щодо перевірки письмових доказів, наданих стороною захисту.

Покарання винному суд призначив відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, яке є близьким до мінімальної межі санкції закону з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та відсутності обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.

У зв'язку з наведеним, у задоволенні касаційної скарги засудженого належить відмовити.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 29 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.