5-1638км15 Про видачу до Азербайджанської Республіки особи для притягнення її до кримінальної відповідальності за скоєння на території вказаної держави злочинів - 15.07.2015 Прийняття

розглянула в судовому засіданні матеріали справи за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015 року у екстрадиційній справі щодо ОСОБА_2,

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року задоволено скаргу адвоката Голотової М.М., поновлено строк на оскарження постанови заступника Генерального прокурора України від 03 березня 2012 року про видачу (екстрадицію), скасовано зазначену постанову про видачу до Азербайджанської Республіки

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Азербайджанської Республіки.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015 року апеляційну скаргу прокуратури Одеської області залишено без задоволення, а рішення місцевого суду від 20 лютого 2015 року - без зміни.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою заступника Генерального прокурора України від 03 березня 2012 року було задоволено запит Генеральної прокуратури Азербайджанської Республіки та прийнято рішення про видачу до Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення на території вказаної держави злочинів, передбачених ст.ст. 178.2.1, 178.2.2., 178.3.3. (привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, та заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене групою осіб за попередньою змовою, в особливо великих розмірах), 320.1, 320.2 (підроблення, виготовлення чи збут офіційних документів та використання підроблених документів) Кримінального кодексу Азербайджанської республіки.

У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України вважає, що прийняті в екстрадицій ній справі ОСОБА_2 судові рішення підлягають скасуванню, посилаючись на те, що судами при їх постановлені неправильно застосовано норми міжнародних договорів та допущено порушення кримінального процесуального закону України. Крім того, скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, адвокат Голотова М.М. просить судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України визначити такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, заперечення адвоката Головотої М.М., обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Рішення Генеральної прокуратури України про видачу ОСОБА_2 прийнято на підставі Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року (995_033) та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року (997_009) , які ратифіковано Верховною Радою України і якими врегульовано відносини між Україною і Азербайджанської Республікою з питань екстрадиції.

Згідно з вимогами ст. 1 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та ст. 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року договірні сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов указаних Конвенцій, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої сторони за вчинення правопорушення.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що фактична передача запитуваної особи була відстрочена до закінчення судового розгляду кримінального провадження, відбуття покарання за вироком українського суду чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав, оскільки на момент прийняття цього рішення, слідчим відділом Управління СБУ в Одеській області здійснювалося розслідування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 358, ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України. 27 березня 2012 року, зазначену справу було направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

Після винесення постанови про видачу та вручення ОСОБА_2 Генеральна прокуратура України 19.03.2012 поінформувала Генеральну прокуратуру Азербайджанської Республіки про ухвалене рішення щодо екстрадиції вказаної особи та відстрочку фактичної передачі до закінчення провадження у кримінальній справі за його обвинуваченням у вчиненні злочину в Україні.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року задоволено скаргу адвоката Голотової М.М., поновлено строк на оскарження постанови заступника Генерального прокурора України від 03 березня 2012 року про видачу (екстрадицію) і скасовано зазначене рішення про видачу до Азербайджанської Республіки ОСОБА_2.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015 року, рішення місцевого суду від 20 лютого 2015 року - без зміни.

Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги прокурора про те, що вказані судові рішення в екстрадиційному провадженні стосовно ОСОБА_2 суперечать положенням Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (997_009) , тобто чинного міжнародного договору України, який застосовується у вказаному випадку та перешкоджають належному виконанню зобов'язань України за міжнародними договорами про видачу правопорушників.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій правильно констатували, що скоєння останнього злочину, який інкримінується ОСОБА_2 прокуратурою Азербайджанської Республіки, мало місце - 04.02.1999 року, разом з тим при вирішенні питання щодо перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності суди формально підрахували 15-річний строк давності на момент розгляду скарги на постанову про видачу, при цьому суди не врахувавши ту обставину, що зазначене рішення Генеральною прокуратурою України прийнято 03 березня 2012 року, тобто у межах строку давності, а вчиненні ОСОБА_2 у вересні 2011 року на території України нових особливо тяжких злочинів перериває перебіг строку давності, ї їх обчислення з дня вчинення нових злочинів.

Крім того, при розгляді скарг на рішення прокуратури про видачу ОСОБА_2, судами залишено поза увагою те, що постанову Генеральної прокуратури України від 03 березня 2012 року було невідкладно вручено ОСОБА_2 та своєчасно оскаржено ним через захисника.

За результатами розгляду постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2012 року вказану скаргу залишено без задоволення, а рішення Генеральної прокуратури України про видачу - без зміни, вказана постанова у апеляційному порядку не оскаржувалась, отже рішення Генеральної прокуратури України набрало чинності.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року (997_009) у п. б ч. 1 ст. 56 встановлює правило, відповідно до якого видача не здійснюється, якщо на момент отримання вимоги про видачу кримінальне переслідування відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони не може бути порушено або вирок не може бути приведений до виконання внаслідок закінчення строку давності.

Отже, Конвенція 1993 року (997_009) чітко визначає правила застосуванні положень, національного законодавства щодо обчислення строків давності при вирішенні питання про видачу осіб та пов'язує їх з юридичним фактом отримання запиту.

Як зазначає у своїй касаційній скарзі прокурор, запит Генеральної прокуратури Азербайджанської Республіки про видачу ОСОБА_2 надійшов до Генеральної прокуратури України 20 жовтня 2009 року, а інкриміновані ОСОБА_2 злочини вчинено ним у період з серпня 1996 року по лютий 1999 року. Таким чином, запит азербайджанської сторони надійшов у межах строку к давності, встановленого законодавством України, як запитуваної держави за Конвенцією 1993 року (997_009) .

Крім того, органом слідства Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 у період до 04.02.1999, інкримінується вчинення низки тяжких злочинів, які відповідають ч. 4 ст. 190 та ч. 5 ст. 191, ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України. Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не закінчився у зв'язку з ухиленням ОСОБА_2 від слідства та суду. З цієї причини вже 27.02.1999 азербайджанським органом слідства його оголошено у розшук, а прокурором обрано запобіжний захід - взяття під варту.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України, строк давності переривається, якщо до закінчення зазначених у ч.ч.1, 2 цієї статті строків, особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення строків давності при цьому починається з дня вчинення нового злочину.

У вересні 2011 року ОСОБА_2 вчинив в Україні нові особливо тяжкі та інші злочини, передбачені ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України. Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 06.04.2015 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні зазначених злочинів та засуджено до 8 років 1 місяця позбавлення волі.

Вчинення ОСОБА_2 на території України нових особливо тяжких та інших злочинів стало обставиною, що перервала перебіг давності відповідно до вимог ч. 3 ст. 49 КК України, а її обчислення почалося з дня вчинення нових злочинів окремо за кожний злочин. Оскільки питання про видачу ОСОБА_2 вирішується в Україні, то саме українське законодавство щодо перебігу строків давності повинно застосовуватися у такому випадку, зокрема ті його положення, що переривають перебіг цих строків.

Крім того, необґрунтованим є твердження суду щодо перешкод для видачі до Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 за станом здоров'я.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України (п. 2 ч. 1 ст. 592 11 КПК України (1001-05) ) передбачає можливість відстрочення видачі особи компетентним органам іноземної держави за станом здоров'я до її видужання. Так, ОСОБА_2 утримувався під вартою з 28.09.2011 до 06.04.2015 року у зв'язку із обвинуваченням у скоєнні злочинів на території України. Не зважаючи на своє захворювання (цукровий діабет), він міг утримуватися в умовах слідчого ізолятору та брати участь у судових засіданнях, що підтверджувалось довідками установ попереднього ув'язнення. Крім того, вирішення цього питання належить виключно до компетенції Генеральної прокуратури України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвали місцевого та апеляційного суду підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, у процесі якого суду необхідно дослідити усі обставини провадження і прийняти законне й обґрунтоване рішення, належним чином його мотивувавши.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015 року у екстрадиційній справі щодо ОСОБА_2 скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.