Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартбілдінг" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартбілдінг" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про скасування постанови, -

В грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартбілдінг" (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду із позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати постанову Інспекції № 548/13/7/26-83/1811/02/2 від 18 листопада 2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року, в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено позапланову перевірку дотримання Товариством вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті будівництва житлового будинку на вулиці Академіка Вільямса, 8-Д у Голосіївському районі міста Києва (надалі - об'єкт будівництва).

24 жовтня 2013 року за результатами перевірки відповідачем складено акт, яким зафіксовано правопорушення на об'єкті будівництва, а саме:

- неналежне ведення загального журналу робіт (несвоєчасно вносяться відомості про виконання робіт), відсутність журналу авторського нагляду, що є порушенням вимог пункту 1.17 ДБН А.3.1-5-2009 "Організація будівельного виробництва";

- відсутня більша частина огородження будмайданчика, що є відхиленням від розробленого проекту виконання робіт, тим самим не забезпечено унеможливлення допуску на об'єкт будівництва сторонніх осіб, чим порушено вимоги статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", вимоги пункту 4.13 ДБН А.3.2-2-2009 "Система стандартів безпеки праці. Охорона праці і промислова безпека в будівництві. Основні положення";

- відсутнє сигнальне огородження зон з потенційними небезпечними виробничими факторами, чим порушено вимоги пункту 4.19 ДБН А.3.2-2-2009 "Система стандартів безпеки праці. Охорона праці і промислова безпека в будівництві. Основні положення";

- деякі особи, що перебувають на будівельному майданчику, не забезпечені захисними касками, сигнальними жилетами.

24 жовтня 2013 року за наслідками перевірки Інспекцією щодо позивача складено припис про усунення допущених правопорушень строком до 15 листопада 2013 року.

5 листопада 2013 року відповідачем складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та призначено розгляд справи на 18 листопада 2013 року у приміщенні Інспекції.

18 листопада 2013 року Інспекцією винесено постанову про накладення штрафу на Товариство за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 548/13/7/26-83/1811/02/2, а саме - штраф за виконання будівельних робіт з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил або затверджених проектних рішень - у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат.

Не погоджуючись із вищезазначеною постановою, Товариство звернулось до суду позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що позивачем не спростовано наявність наступних правопорушень: відсутності частини огородження будмайданчика, відсутності сигнального огородження зон з потенційними небезпечними виробничими факторами, а також незабезпечення всіх осіб, що перебувають на будівельному майданчику, захисними касками, сигнальними жилетами.

Колегія суддів з висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 10 Закону України від 20 травня 1999 року N 687-XIV "Про архітектурну діяльність" (в редакції від 4 липня 2013 року, що діяла на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон N 687-XIV (687-14) ) для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Статтею 9 Закону N 687-XIV передбачено,що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб'єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності передбачена Законом України від 14 жовтня 1994 року N 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (208/94-ВР) (надалі - Закон N 208/94-ВР (208/94-ВР) ).

Згідно зі статтею 1 Закону N 208/94-ВР (в редакції від 20 листопада 2011 року, що діяла на момент виникнення спірних відносин) правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.

Отже, правопорушення у сфері містобудівної діяльності - це, насамперед, дії суб'єкта містобудування, що тягнуть за собою певну відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що на Товариство було накладено штраф за декілька правопорушень у сфері містобудівної діяльності, а саме:

- неналежне ведення загального журналу робіт (несвоєчасно вносяться відомості про виконання робіт), відсутність журналу авторського нагляду, що є порушенням вимог пункту 1.17 ДБН А.3.1-5-2009 "Організація будівельного виробництва";

- відсутня більша частина огородження будмайданчика, що є відхиленням від розробленого проекту виконання робіт, тим самим не забезпечено унеможливлення допуску на об'єкт будівництва сторонніх осіб, чим порушено вимоги статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", вимоги пункту 4.13 ДБН А.3.2-2-2009 "Система стандартів безпеки праці. Охорона праці і промислова безпека в будівництві. Основні положення";

- відсутнє сигнальне огородження зон з потенційними небезпечними виробничими факторами, чим порушено вимоги пункту 4.19 ДБН А.3.2-2-2009 "Система стандартів безпеки праці. Охорона праці і промислова безпека в будівництві. Основні положення";

- деякі особи, що перебувають на будівельному майданчику, не забезпечені захисними касками, сигнальними жилетами, 4.30.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що під час судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження обставини, які зафіксовані в акті перевірки від 24 жовтня 2013 року щодо неналежного ведення журналу робіт (несвоєчасно вносяться відомості про виконання робіт) та відсутності журналу авторського нагляду.

Проте, щодо інших правопорушень, вказали, що їх наявність позивачем не спростована.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що Товариство оскаржує саме рішення суб'єкта владних повноважень - постанову № 548/13/7/26-83/1811/02/2 від 18 листопад 2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, обов'язок стосовно доказування правомірності даної постанови покладається саме на Інспекцією, а не на Товариство.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки усім правопорушенням, зазначеним в акті перевірки від 24 жовтня 2013 року, не встановлено наявності вчинення таких правопорушень, Товариством, також з матеріалів справи вбачається, що судами не надано оцінку усім доказам, що були надані позивачем.

Отже, судами не досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення в даній справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно дати оцінку спірному рішенню відповідача.

Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартбілдінг" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.